Зникнуть сухоти — поменшає роботи

      За даними Міністерства охорони здоров'я, українці стали менше хворіти на туберкульоз. Чиновники від медицини навіть сподіваються протягом кількох наступних років призупинити епідемію цієї хвороби. Як повідомила Ольга Лапушенко, перший заступник міністра охорони здоров'я та головний державний санітарний лікар України, торік хворих на сухоти побільшало лише на 2,5 відсотка, і це у чотири рази менше, ніж у 2002 році, коли приріст захворюваності склав 10,2 відсотка. За її словами, така тенденція свідчить про стабілізацію епідеміологічної ситуації, що є результатом удосконалення системи виявлення хворих та кращим, порівняно з минулими роками, матеріально-технічним та медикаментозним забезпеченням тубдиспансерів. Цікаво, що керівники цих самих тубдиспансерів не відчули цього покращення і, навпаки, продовжують бити на сполох. Можливо, покращити свою матеріальну базу їм пощастить у цьому році, адже в МОЗі планують придбати 27 стаціонарних флюорографів для поступової заміни застарілого діагностичного обладнання на місцях.

      Але найбільше радісним міністерським цифрам не вірять звичайні хворі. Звісно, МОЗ не впливає на кількість коштів, які витрачають у регіональних тубдиспансерах, наприклад, на харчування пацієнтів. Тому й умови проживання та лікування у цих закладах жахливі й дуже різняться у різних областях залежно від рівня фінансування з місцевого бюджету. У Мінохоронздоров'я знають, що часто вони не відповідають нормам, старанно виписаним у постановах Кабінету Міністрів. «Протитуберкульозні диспансери у регіонах сьогодні чітко підпорядковані обласним відділам з охорони здоров'я, обласним і міським державним адміністраціям, тому утримання ліжок, зарплата, харчування фінансуються з місцевого бюджету», — вдало знайшла крайніх перша заступниця міністра. За її словами, саме ця обставина, а також відсутність центрального органу, який би координував боротьбу з епідемією, пригальмовує боротьбу з туберкульозом. Ще однією палицею в колесах фтизіатрів є відсутність механізму примусового лікування хворих на туберкульоз. Сьогодні туберкульозник не зобов'язаний лікуватися, і за те, що він, у буквальному сенсі цього вислову, розносить заразу, ніхто не має права притягувати його до адміністративної відповідальності, що, звісно, аж ніяк не покращує епідеміологічну ситуацію у країні.

      «Протягом двох років Міністерство охорони здоров'я веде листування з Міністерством юстиції щодо вирішення цієї проблеми. Щорічно близько двох десятків проектів МОЗ подає на розгляд, але те, що на сто відсотків задовольняє лікарів, — не задовольняє юриста. Тим часом примусове лікування туберкульозників передбачено навіть законодавством деяких країн Північної Америки та Європи», — каже Юрій Фещенко, позаштатний фтизіатр, пульмонолог МОЗ, директор Науково-дослідного інституту фтизіатрії та пульмонології АМН. Тим самим МОЗівці самі собі суперечать. Бо важко повірити, що Україні так може пощастити, щоб і проблеми не вирішувалися, і туберкульозна епідемія зникала сама по собi.