Іван Свида: При такому бюджеті Збройні сили будуть неспроможні виконати свої конституційні обов’язки

«Повноліття» Збройних сил незалежної України припало на чи не найважчу кризу в історії війська. У свої 18 років ЗСУ стали розмінною картою у нескінченній бійці за владу. Армія, застигла між минулим і майбутнім, між призовом і контрактною службою, потребою модернізації озброєння та реальністю, коли доводиться з останніх сил «латати» та продовжувати ресурс давно застарілої техніки, відчайдушно бореться за виживання. А від неї ж вимагається не виживання, а гарантія безпеки і захищеності!

Генерал–полковника Івана Свиду, який очолив Збройні сили в такий час, у війську знають як людину професійну й не амбітну. Він готовий до ролі «кризового менеджера» ЗСУ, проте визнає свої обмежені можливості, в разі якщо обличчям до війська не повернуться владці.

Своїм баченням проблем та майбутнього Збройних сил нашої держави начальник Генерального штабу поділився з «УМ».

«Я продовжу справу попередників»

— Іване Юрійовичу, не таємниця, що обороноздатність країни — на межі колапсу, це «заслуга» деяких наших політиків. Однак відповідальність за збереження боєздатності Збройних сил України в умовах кризи відтепер лягає саме на вас, як новопризначеного головнокомандувача. Як ви сприйняли указ Президента про своє призначення на таку відповідальну посаду? Чи передбачали такий перебіг подій?

— Для початку хочу вас запевнити, що за часів незалежності України зроблено немало для підтримання боєздатності військ та їх розвитку. Маючи нагоду, висловлюю слова подяки всім моїм попередникам, які очолювали Генеральний штаб і Збройні сили України. Я продовжуватиму їхню справу. Спадкоємність у цих питаннях повинна стати базою, яка дозволить не лише утримувати ЗСУ, а й забезпечити їх сталий розвиток.

Щодо мого призначення, хочу висловити велику подяку Президентові за високу довіру очолити Генеральний штаб Збройних сил у цей нелегкий для України та її війська час. Я усвідомлюю всю повноту відповідальності, яку покладено на мене з цим призначенням. І хочу запевнити, що всі завдання, поставлені перед Збройними силами, мені зрозумілі і будуть виконуватися. Адже ми маємо високий потенціал — професійно підготовлених і відданих дер­жаві людей. Я розумію стан українського війська, вболіваю за армію і буду діяти в її інтересах. Сподіваюсь, що на цій посаді я зможу повною мірою використати свій військовий та життєвий досвід для розвитку високопрофесійного українського війська.

Зараз пріоритетним завданням для нас є забезпечення життєдіяльності Збройних сил. До кінця року треба забезпечити як матеріально, так і фінансово ті напрями, без яких не зможемо функціонувати. Це, насамперед, харчування особового складу, його лазнево–пральне обслуговування, забезпечення пальним, безперебійне забезпечення всіма комунальними послугами.

Звичайно, нам потрібні ресурси і для реалізації інших програм. Багато проблем мають авіація, корабельний склад та решта високотехнологічного озброєння. Я вже не кажу про недостатнє грошове забезпечення: як контрактник може отримувати зарплату на рівні прожиткового мінімуму?!

Але є питання, які залежать і від нас. Насамперед це стосується оптимізації структури та чисельності системи управління, матеріально–технічного забезпечення й інших питань.

«Найскладніше становище — у військових льотчиків»

— Перший бій, який вам довелося прийняти, — це битва за бюджет–2010. За вашими ж словами, Збройні сили потребують 19,8 мільярда гривень, а, за прогнозами експертів, реально можна розраховувати хіба на виділення 8,3 мільярда. Чи можливо в таких умовах зберегти «функцію стримування», здатність Збройних сил дати відсіч агресії? Чи це черговий «бюджет проїдання», покликаний, аби лише не дати армії померти з голоду?

— Ситуація потребує невідкладних і неординарних заходів, адже вже сьогодні через недостатнє та неритмічне фінансування Державної програми розвитку Збройних сил України на 2006–2011 роки — на межі зриву. Це ж стосується й Державної програми розвитку озброєння та військової техніки. Найбільшої шкоди зазнають високотехнологічні види ЗС — Повітряні сили та Військово–Морські сили. Вони в дуже важкому стані і мають більше проблем, аніж Сухопутні війська. Проблема Повітряних сил у тому, що модернізація та ремонт літаків надто витратні. Це ж стосується і кораблів ВМС. Тож усе це необхідно буде вирішувати найближчим часом. У такому вигляді українська армія не матиме місця серед армій провідних європейських країн.

Стосовно фінансування скажу так: 19,8 мільярда гривень — це стільки коштів, скільки мінімально необхідно для Збройних сил, щоб виконувати завдання за призначенням. І це не лише утримання, а й елементарний розвиток. Я буду переконувати всіх, від кого залежить це питання, зроблю все для того, щоб донести до них необхідність цього кроку. Буду відвертим: загалом нам потрібно 30 мільярдів гривень. Це і утримання, і розвиток. Але ми розуміємо всю складність сьогоднішньої ситуації у країні, тож ми вирахували і визначили, а не висмоктали з пальця, мінімально необхідну суму — близько 20 мільярдів гривень. І аж ніяк не ті 13 мільярдів, які закладені в проекті бюджету на наступний рік. До того ж із тих 13 мільярдів п’ять — це спецфонд, тобто гроші, які ми повинні заробити.

— На що, в першу чергу, підуть кошти, а на чому доведеться економити?

— Досвід багаторічного хронічного недофінансування Збройних сил вимагає насамперед не розвитку, а порятунку обороноздатності України. І ті кошти, що сьогодні пропонують на наступний рік, буде марно витрачено, адже вони не покращать обороноздатності держави. Підхід, коли кожний наступний бюджет є неприємною несподіванкою для Збройних сил, унеможливлює планування і здійснення довготривалих процесів, у першу чергу — розробку і модернізацію озброєння, військової техніки, перехід на комплектування за контрактом, розбудову інфраструктури. І таких проблем немало. Подібне ставлення до власних Збройних сил не минає безболісно. На сьогодні 80 відсотків літаків і вертольотів не можуть піднятися у повітря, 70 відсотків кораблів і суден не спроможні виконувати бойові завдання, 40 відсотків бронетанкової техніки й артилерійських систем потребують технічного обслуговування та продовження ресурсів акумуляторів, гуми.

Наступного року, з урахуванням виділеного проектом Бюджету ресурсу, буде складно підтримувати готовність Об’єднаних сил швидкого реагування, сил спеціальних операцій та Чергових сил з протиповітряної оборони важливих державних об’єктів. Інші військові частини та підрозділи будуть змушені готуватися у межах виділених на підготовку ресурсів. При такому бюджеті Збройні сили України будуть неспроможні виконувати свої конституційні обов’язки у повному обсязі. Але ж ніхто не скасовував наші завдання, які визначені Конституцією та законодавством України!

«Призов профінансовано в повному обсязі»

— Як вплине недофінансування на призов до лав ЗСУ? Наступного року слід очікувати збільшення числа призовників чи кількісні норми призову залишаться такими ж?

— Тут я можу вас заспокоїти. Заходи на призов громадян на строкову військову службу профінансовані у повному обсязі. Військові комісаріати отримали всі кошти, призначені для відшкодування витрат на проведення призову восени 2009 року. У наступному році значних змін обсяги призову не зазнають, тож показники залишаться у цьогорічних межах.

— Ви оголосили своїм пріоритетним завданням завершення переходу Збройних сил на комплектування за контрактом до 2015 року. Чому саме п’ять років? Поясніть, будь ласка, свій розрахунок, адже досі головною проблемою тут є вкрай низька зарплатня військовослужбовця–контрактника, і відповідно, низький попит на військові професії на ринку праці.

— Наприкінці 2007 року розроблено план з обґрунтованими фінансовими розрахунками, який передбачав завершити перехід на контракт до 2011 року. На жаль, брак коштів не дав його зреалізувати. Тому указом Президента від 10 січня 2009 року визначено завдання продовжити перехід до комплектування за контрактом до 2015 року. У Генеральному штабі вже опрацьовано проект відповідного перспективного плану, з детальними фінансовими розрахунками по роках з 2009 до 2015 роки. За належного фінансування спланованих заходів вирішиться не тільки проблема недостатнього грошового утримання військовослужбовців, а й інші, не менш важливі, спрямовані на забезпечення привабливості військової служби за контрактом. Це і службове та постійне житло для військовослужбовців, і їхнє харчування за рахунок держави, і можливість проведення інтенсивної бойової підготовки особового складу та забезпечення сучасним озброєнням і військовою технікою. Але я вважаю, що це проблема не лише оборонного відомства, а й усіх державних інституцій.

«Якщо армія не отримає 20 мільярдів — буде кинуто виклик суверенітету держави»

— Як у 2010 році відбуватиметься підготовка особового складу? Доведеться обмежитися теоретичними заняттями в навчальних класах? Чи заплановано на наступний рік польові навчання?

— Як я вже казав, для розвитку Збройних сил та їх адекватного реагування на воєнні загрози у наступному році мінімально необхідна потреба становить 19,8 мільярда гривень. Якщо цю суму виділять, Збройні сили України зможуть виконати чимало. Це і підготовка підрозділів, які пропонується залучити до сил реагування НАТО, і можливість проведення тактичних батальйонних навчань із бойовою стрільбою підрозділів Сухопутних військ, а також зенітних ракетних військ Повітряних сил. Ми зможемо закупити полігонне обладнання, мультимедійні тири, навчально–імітаційні комплекси, забезпечити військові частини та підрозділи військово–навчальним майном відповідно до встановлених норм і потреб.

Також, за умови виділення коштів, на кінець 2010 року ми зможемо досягти належного нальоту авіаційних екіпажів та збереження льотного складу Повітряних сил, що забезпечить їх готовність до виконання завдань удень і вночі, в простих та складних метео­умовах. Ми зможемо покращити стан Військово–Морських сил. Це дозволить досягти показників, які визначені Державною програмою розвитку Збройних сил України на 2006–2011 роки.

Але якщо фінансування залишиться в обсягах, визначених теперішнім проектом Державного бюджету України на 2010 рік, більшість із зазначеного не буде виконано. Якщо в минулому році недофінансування створювало передумови загострення потенційних загроз національній безпеці України, то сьогодні воно набуло ознак реального виклику суверенітету та територіальній цілісності держави.

— Яка доля програм переозброєння в 2010 році? Йдеться насамперед про великі проекти, які свого часу мали гучний початок: створення неядерних сил стримування, оперативно–тактичного ракетного комплексу, а також закладку перших кораблів класу «корвет» для ВМСУ, модернізацію парку винищувачів для Повітряних сил...

— Щодо створення багатоцільового корвета, то в цьому році розроблений і прийнятий його технічний проект. За своїми характеристиками він не поступається, а за деякими технічними рішеннями й перевищує показники іноземних корветів. За належного фінансування найближчими роками цілком можливо побудувати головний корабель та — згодом — потужну серію корветів. Без цього неможливе оновлення Військово–Морських сил України.

Триває розробка вітчизняного оперативно–тактичного ракетного комплексу. В цьому році відбулася низка робочих та експертних консультацій, а також спільна конференція, на якій уточнено оперативно–технічні вимоги до цього зразка.

Щодо модернізації парку винищувачів, то ці роботи не припиняються навіть за умов критично низького рівня їх фінансування. Так, до кінця року Повітряні сили отримують кілька модернізованих літаків МіГ–29, ще кілька модернізованих винищувачів передбачається отримати у наступному році. Ми намагаємося знайти можливі рішення ресурсної підтримки цього проекту, навіть нестандартні. Приміром, розрахунки з авіаремонтними підприємствами Міноборони за послуги з модернізації, ремонту та технічного супроводження авіаційної техніки передбачається здійснити за рахунок ліквідного надлишкового військового майна.

Також у наших Збройних силах прийнято на озброєння новітній танк «Оплот», який за більшістю своїх параметрів не поступається закордонним аналогам. Ми маємо й сучасні зразки радіолокаційних станцій систем протиповітряної оборони, систем зв’язку вітчизняного виробництва.

Тобто всі пріоритетні напрями оновлення Збройних сил України продовжують розвиватися, хоча й не такими темпами, як нам би хотілося.

Миротворці пересідають на поїзди

— Цього року бракувало пального для підготовки пілотів–вертолітників чергової ротації для української складової миротворчої місії ООН у Ліберії, а нова зміна «УкрПолбату» змушена була діставатися до Косова поїздами. Миротворчість також стає для України дорогим задоволенням?

— Через незадовільне фінансування у 2009 році ми дійсно мали певні проблеми, однак завдяки дієвим заходам усі питання підготовки та направлення контингентів до району виконання завдань проведено вчасно, у встановлені терміни.

Одним зі складних питань залишається підготовка льотчиків. Вона завжди потребує тривалого часу та значних матеріальних витрат. Потреба лише в авіагасі на підготовку льотного складу однієї ротації, залежно від рівня підготовки льотчиків в середньому складає від 500 до 600 тонн. Зважаючи на обмежені ресурси, для проведення цього року першої ротації 56–го окремого вертолітного загону в Ліберії ми відбирали льотчиків, які вже мали достатній рівень підготовки. Так ми зменшили витрати авіагасу в 2,5 раза — виділено та використано 179 тонн. А за рахунок перерозподілу запасів пального ми повністю виконали план підготовки льотного складу наступної ротації. Це 570 тонн авіаційного гасу.

Щодо перевезення особового складу «УкрПолбату» залізницею. Так, попередньо планувалося перевезти наших миротворців літаками комерційних авіакомпаній, як і раніше. Для цього потрібно було 2,4 мільйона гривень. Але з держбюджету на це виділили тільки 700 тисяч гривень. Тож контингент і повезли залізницею.

Спосіб перевезення у 2010 році цілком залежатиме від коштів — рішення прийматимемо залежно від обстановки.

— Чи може постати у 2010 році необхідність згортання участі України в окремих миротворчих місіях?

— Хочу підкреслити, що миротворча діяльність — один із пріоритетних напрямів діяльності наших Збройних сил. Сьогодні близько 600 військовослужбовців Збройних сил України продовжують виконувати завдання у складі миротворчих контингентів та персоналу в семи країнах світу, беруть участь у дев’яти міжнародних операціях. Ми активно співпрацюємо з міжнародними організаціями та готові посилювати свою присутність у міжнародних миротворчих операціях, якщо будуть відповідні рішення політичного керівництва та належне ресурсне забезпечення.

— Іване Юрійовичу, що б ви хотіли сказати напередодні свята українським воякам?

— Хочу привітати всіх військовослужбовців, працівників і ветеранів Збройних сил України з професійним святом і побажати міцного здоров’я, миру, злагоди та вагомих звершень у справі зміцнення обороноздатності нашої держави! Спільно ми подолаємо тимчасові труднощі, й українські Збройні сили гарантуватимуть суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України.

ДОСЬЄ «УМ»

Свида Іван Юрійович

Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних сил України (з 13.11.2009).

Генерал–полковник.

Народився 15 лютого 1950 р. в селі Пацканево Ужгородського району Закарпатської області.

Освіта: Ужгородський держуніверситет (1971), Орджонікідзевське вище загальновійськове командне училище (1975), Військова академія ім. Фрунзе (1980), Військова академія Генерального штабу ЗСУ (1992).

Офіцерську службу почав у 1972 р. командиром мотострілецького взводу у Прикарпатському військовому окрузі, надалі був командиром роти й батальйону. Після навчання в академії ім. Фрунзе — заступник командира, командир мотострілецького полку Закавказького військового округу, заступник командира дивізії.

Після академії Генштабу ЗСУ — командир танкової дивізії Одеського військового округу; начштабу, командувач армійського корпусу. У 1998—2007 рр. — перший заступник командувача, командувач військ Південного оперативного командування Сухопутних військ ЗСУ. 2007—2009 рр. — командувач Сухопутних військ.

Одружений. Має сина і дочку.