Нинішній рік для українського тенісу вийшов напрочуд вдалим. Жіноча збірна пробилася до І Світової групи в Кубку Федерації, чоловіча ледь не повторила подвиг дівчат, зупинившись за крок до еліти Кубка Девіса. Успіхи наших чоловіків пов’язані переважно з іменем Сергія Стаховського — 23–річного уродженця Києва, який в юнацькі роки перебрався до Чехії, а згодом — до Словаччини. Цей рік він почав не надто вдало, але закінчив успішно, вигравши місяць тому в Санкт–Петербурзі другий одиночний титул АТР у кар’єрі. Нещодавно Стако, або Стах, як його іноді називають, завітав до України, аби взяти участь у прес–конференції Федерації тенісу. «УМ» скористалася нагодою поспілкуватися з 60–м номером рейтингу АТР, який практично весь рік проводить за межами України.
— Сергію, цей рік для українського тенісу став справжнім проривом. А як його оцінюєте для себе ви?
— Сезон видався не настільки вдалим, як я очікував. Так, були непогані матчі, вдало виступала збірна, але на початку року я сподівався, що опинюся в першій півсотні найкращих тенісистів світу. Із цим трохи не склалося. Було чимало провалів, були й успішні поєдинки. Найвдалішими матчами я б назвав півфінал та фінал на турнірі у Петербурзі.
— Тріумф у Пітері є найважливішою для вас подією року?
— Та перемога стала приємним бонусом, але не більше. Це був спринтерський ривок, потрібний для потрапляння на відкритий чемпіонат Австралії–2010. На початку наступного року маю підтверджувати останні успіхи. А ще намагатимусь уникнути тих перепадів у грі, які були в цьому сезоні. Зараз утворився непоганий місток, що веде до наступних великих перемог. Важливо його перейти.
— Чоловіча збірна, в якій ви є першим номером, останнім часом теж серйозно додала...
— За три роки, що я провів у збірній, у ній сталися відчутні зміни на краще. Молоді помітно прогресують, кожен у цьому сезоні вигравав щонайменше один турнір серії «челенджер». Вони вже зовсім недалеко від мене в рейтингу — таких високих позицій у нас не було ще ніколи. Через це відчувався навіть тиск із боку Марченка, Долгополова, Сергєєва, Бубки, адже хлопці вже мали трофеї на кінець осені, а я ще ні.
— Просто позиція у першій сотні рейтингу вас не задовольняє. Які плани на наступний рік у Сергія Стаховського?
— Я підвищую планку прагнень — хотілося б опинитися в четвертому десятку. Якщо перевиконаю це завдання, то взагалі буде добре. Також маємо на меті вийти зі збірною до Світової групи Кубка Девіса.
— Чи великі шанси для цього історичного кроку?
— Я б сказав, що непогані. Вони будуть такими ще років кілька, адже збірна в нас молода, і склад найближчим часом не мінятиметься. З інших же команд обов’язково йтимуть тенісисти, і це теж гратиме нам на руку. Особисто я хотів би підвищитися в класі вже наступного року.
— Сергію, на турнірі в Петербурзі ви завадили легендарному Марату Сафіну здобути останню перемогу в кар’єрі. З якими відчуттями переграли Марата?
— Сафін справді є непересічною особистістю в тенісі. Коли я тільки починав грати, він уже був тенісистом світового рівня, вигравав турніри «Великого шолома». Мені було й приємно його обіграти, і важко. Шкода, що Марат залишив великий спорт. Так само не вистачатиме відомого французького гравця Фабріса Санторо, який теж закінчив кар’єру цього року.
— Якщо перемога над Сафіним була приємним моментом, то що хочеться забути?
— Це два поєдинки проти італійця Андре Стоппіні. Спочатку я поступився йому в першому колі в Ізмірі, а через місяць грав із цим хлопцем на старті кваліфікації Уїмблдону. Був сіяний під першим номером, легко виграв дебютний сет, а потім узяв і програв. Дуже прикро було.
— Нещодавно ви провели майстер–клас для молодих тенісистів у Харкові. Які враження залишили дітлахи?
— Мене запросили люди, які розвивають у Харкові теніс. Було дуже цікаво побачити місто, адже я там ще ніколи не був. Це перший подібний досвід для мене — зібралося дуже багато дітей, і всі залишились задоволені.
— Такі заходи стануть традиційними чи це була одноразова акція?
— Якщо подібні уроки стануть систематичними, це буде приємністю і для мене, і для дітей, сподіваюсь. Якщо запрошуватимуть ще, я завжди готовий відгукнутися.
— Певно, автографів чимало роздали. Чи відчуваєте, що стали кумиром для юних українських тенісистів?
— Так, не кожен день доводиться стільки розписуватися. Хотілося б вірити, що я справді чимось можу допомогти цим дітям, порадити. Якщо років через двадцять хтось із них виступатиме на високому рівні, я буду неймовірно тішитися, що теж зробив хай невеликий, але внесок у їхній розвиток.
— Як часто ви тренуєтеся разом із нашими збірниками?
— Наприкінці листопада — на початку грудня ми проводимо десятиденний тренувальний збір у словацьких Татрах. Національна федерація взяла до уваги мою ініціативу (адже я мешкаю в Словаччині) й забезпечила нам нормальні умови. Будемо займатися на висоті 2000 м над рівнем моря.
Потім ще раз зберемося в січні. Я знаю, що керівництво хоче зібрати нас разом і перед квітневим поєдинком Кубка Девіса проти Латвії. Місце проведення матчу поки не відоме, але у федерації кажуть, що прислухаються до наших побажань у цьому питанні.
— Календар на початок сезону вже склали?
— Практично так. Почну змагатися в Катарі, потім — відкритий чемпіонат Австралії, турніри в Загребі, Роттердамі та Марселі. Далі вже буду оцінювати все за ситуацією.
— А як у вас зараз зі здоров’ям? Адже три тижні тому ви не дограли матч у Парижі через проблеми зі спиною.
— Зараз, на щастя, уже все гаразд — бігаю, стрибаю. Того дискомфорту, що заважав мені в середині листопада, не відчуваю.
— Цього року не таким помітним було протистояння між швейцарцем Федерером та іспанцем Надалем, адже їх переслідували травми. На вашу думку, хтось із молодих може посперечатися з цими грандами за лідерство?
— Я б не списував із рахунків Рафаеля Надаля, адже іспанець ще молодий, хоч і давно в тенісі. Утім уже наступають і шотландець Енді Мюррей, і серб Новак Джокович. Стримати їх буде непросто, адже постійно тримати себе в шаленій фізичній формі важко. Для мене фантастичним є той факт, що Надаль досі перебуває так високо — на другій позиції.
У швейцарця зараз теж перехідний період. У нього забирають багато часу дружина й дитина. Попри все, Роже ще тривалий час буде одним із найсильніших у світі. Тому за його дуелями з Надалем, Мюрреєм чи аргентинцем Дель Потро буде цікаво стежити.
— А вас, як, скажімо, Федерера, нічого не відволікає від спорту?
— Дівчину маю, але одружуватися й обзаводитися дітьми у найближчому майбутньому не збираюся. Теніс потребує постійної уваги, і саме на ньому я планую концентруватися найближчими роками. Тим паче, більшу частину часу в році я проводжу в дорозі, а на сім’ю це впливало б негативно.
— Із ким із відомих тенісистів вам хотілося б помірятися силами?
— Зустрітися є бажання з усіма, але щоб не просто вийти проти них на корт, а й перемогти. Від матчу з Федерером я б не відмовився, хоча честь битися з першим номером рейтингу ще треба заслужити. І бажано не на траві. Адже щоб обіграти швейцарця на його улюбленому покритті, треба бути серйозно підготовленим. Те саме стосується Надаля та його улюбленого ґрунту (усміхається).
— У жіночому тенісі, здається, немає такої наростаючої суперечки за лідерство...
— Я б так не казав. Адже нещодавно тріумфально повернулася у великий теніс бельгійка Кім Клійстерс. Народити дитину, а потім сходу виграти відкритий чемпіонат США — це вражаюче! Є ще данка Каролін Возняцьки, американка Мелані Одін — вони себе ще покажуть.
— Сергію, ви вже тривалий час тренуєтеся за кордоном. Не виникало бажання повернутися до України?
— В Україні ситуація з тенісом справді поліпшується, є чимало людей, які підтримують наш вид спорту. Утім Київ, на жаль, досі залишається на старих позиціях. Зараз не уявляю, як я зможу проводити повноцінну підготовку в рідному місті, тому поки не думав над поверненням. Але до Києва радо приїжджаю.
— А що за історія сталася на турнірі в Санкт–Петербурзі, коли з трибун вам почали кричати про газ?
— Коли я грав проти Сафіна, мої вболівальники почали скандувати «Україно, вперед». У відповідь місцеві стали кричати «Україна не платить за газ». На таких крикунів я болісно реагував, це було неприємно.
Чітко пам’ятаю той момент, який трапився за рахунку 3:0 на мою користь на тай–брейку. Не скажу, що це якось підштовхнуло мене тоді вперед, додало злості. Просто не люблю, коли спорт змішують з політикою.
Сергій Стаховський
Майстер спорту міжнародного класу з тенісу
Народився 6 січня 1986 р. у Києві.
Займається з шести років, грає правою рукою.
У професійному тенісі з 2003 р., поточна позиція в рейтингу АТР — 60–та, найвища — 54–та.
Переможець турнірів серії АТР в одиночному розряді в Санкт–Петербурзі (2009 р.) і Загребі (2008 р.), у парному — в Москві (2008 р.).
Призові за кар’єру — 888 586 доларів.
Перший тренер — Юрій Образцов. Тренер — Тібор Тот.
Зріст — 193 см, вага — 80 кг.
Мешкає в Братиславі (Словаччина).
Захоплення — ігрові види спорту.
Неодружений.
На початку травня цього року Антоніна Самойлова планує встановити новий рекорд— стати першою українською альпіністкою, що зійшла на Еверест ТРИЧІ. >>
Нинішній чемпіонат іще триває, а УАФ уже дивиться в майбутнє й складає календар на наступний сезон. >>
Після серії турнірів у США найсильніші українські тенісистки повернулись до Європи, аби готуватись до головного змагання ґрунтового сезону — Ролан Гарроса, що стартує менш ніж за місяць. >>
Тренери-іноземці вже давно не сприймаються в українському спорті як щось неординарне. >>
За 100 днів до старту паризької Олімпіади в Греції запалили олімпійський вогонь, і тепер він долає маршрут довжиною в 5 тисяч кілометрів, щоб 26 липня дістатися берегів річки Сена, де заплановано церемонію відкриття ХХХIII літніх Ігор. >>
Світовий рекорд з безперервної гри в шахи побив нігерієць Тунде Онакоя— партія тривала 60 годин. Він перевершив попередній рекорд на 4 години. >>
