Вам до вподоби безглагольна
Вкраїна наша, рідний край, —
Затюкана, проста, безвольна, —
Таку країну вам подай!
Щоб ви знущалися над нею,
Щоби робити з нас «хохлів»,
Щоб гетьман наш носив ліврею
Пахолка знаних чужаків.
Щоб ви «язик» сусідів знову
Й ідеологію чужу
Нам «дарували», мов корову
Священну чи з плеча кожух
Бояринів з Москви, Калуги...
Самі, видать, ви недолугі!
Якщо манкурти — то ганьба,
Коли ж п’ятиколонні слуги, —
Для вас, крім зла, і слів нема!
Щоб нам була імператриця
Іконою, як і для ваших віч.
Ще козаки оту царицю
Колись кляли: як впала Січ,
Бо запаскудила Вкраїну,
Увівши право кріпосне,
Мов рабство в Римі нестерпиме, —
Душі вкраїнській навісне.
Щоб ставить в приклад нам
«Петрове
Гніздо» і славити його всі дні...
Та ми забути не готові
Батурина в крові й вогні,
І на Мазепу — брудний наклеп,
Й на мову — ветову печать,
І те, що й досі дехто прагне
Ключі від Криму в нас забрать.
Тож згиньте, круки галасливі!
До вас довіри в нас нема,
Чи будьте там собі щасливі,
Де невкраїнська сторона.
Ви в нас чужі, хоч паспорти
Тримаєте в кишенях сині.
Та як його не покрути,
У вас з Тризуба дзьоб орлиний
Всякчас вилазе. Навіть два,
Хоч одна в птиці голова...