Майдан 2004 року дав нам, народу України, можливість стати українцями у великій державі. Ми обрали Народного Президента. Але замість того, щоб допомагати йому розбудовувати демократичну самодостатню державу, ми склали руки, очікуючи, що на нас впаде манна небесна. А вже через деякий час давай лаяти його, звинувачуючи в усіх можливих і неможливих гріхах. Чому б ні? Адже це конкретна людина, а не аморфний парламент чи уряд, та й себе ж, милого, не будеш винити.
...У «Дон Кіхоті» Сервантеса є фрагмент, коли благородний лицар звільнив від кайданів невільників, за що вони побили його камінням. А все через те, що не знали, як їм жити на волі. Так і ми, замість розпочати жити, як люди, знову схильні повернутися в ярмо часів Кучми або й того гірше — часів Сталіна. Тож у чому вина Президента Ющенка, якщо він має серед нас, українців, такий рейтинг, як показують соцопитування?
Чи вина Ющенка, що за його прем’єрства було погашено борги із зарплати, працю почали оцінювати у гривнях, а не бартером; почали вчасно і в повному обсязі виплачувати пенсію; перестали відключати електроенергію; здешевіли кредити; запрацювали програми в галузях народного господарства? Економіка встала з колін, і ми відчули це на наших гаманцях.
Чи вина Ющенка в тому, що Президент унаслідок недолугої політреформи, самі знаєте, чийого авторства, втратив значну кількість повноважень? Чи, можливо, думаєте, інший президент, хто б не прийшов, з такими повноваженнями наведе лад? Ні. Проблема в інститутах влади, а не персоналіях. Віктор Андрійович із самого початку говорив про необхідність змін у законодавстві, щоб урівноважити структури влади. Але основний законодавець, парламент, не поспішає цього робити, адже в каламутній воді легко рибка ловиться. От і звертається Президент до нас, народу, із проектом Конституції по допомогу. А чи підтримуємо ми ініціативу Президента, щоб через Основний закон навести лад у державі, — вибори покажуть.
Чи вина Президента Ющенка, що більшість депутатів у Верховній Раді — його опоненти? Це ж ми обирали такий парламент. Тож неважко здогадатися, яких надзусиль потрібно докладати Вікторові Андрійовичу для втілення в життя своїх програмних засад.
Сьогодні у нас парламентсько–президентська республіка. Парламент вище Президента, а значить — має більшу владу. У Верховній Раді дві найбільші фракції, очільники яких (чомусь вважають, що вони лідери на майбутніх президентських перегонах) усюди кричать: «От як ми прийдемо до влади...». Яку ще владу потрібно? Хто заважає парламентаріям творити такі закони, щоб успішно працювали і Президент, і уряд, і суди та інші владні структури? Чи Ющенко винний у тому, що депутати не працюють?
Чи вина Президента, що уряд не створив антикризову програму; не вніс зміни до держбюджету 2009 року; пропонує нереальний бюджет 2010 року; створив проблему в газовому питанні; збільшив борги держави; своїми непрофесійними діями призвів до нашого зубожіння; не виконує своїх обіцянок перед вкладниками, аграріями, матерями солдатів, перед нами всіма? Де той український «прорив»? Розрахунок на нашу наївність. Наобіцяти можна дуже багато, а чи виконається, то вже інше питання.
Страшнішим за ворога є пристосуванці. Чи вина Ющенка, що його оточували люди, які вчора клялися у відданості справі Президента, а сьогодні, як іуди, продалися задля задоволення своїх потреб та амбіцій? Чи всі ми розбираємося у своєму оточенні? Багато хто із пристосуванців балотуватиметься у президенти зі своїм одним і менше відсотками.Чи справді вони вірять, що стануть президентами? Ні. Мета одна — відтягнути голоси, а потім схилитися у бік переможця, знову пристосовуючись і вимолюючи посади. Але ж багато хто з нас голосуватиме за них, виправдовуючись: «Щоб совість була чиста». Перед ким і чим чиста? Що не спромоглися створити єдиний демократичний фронт? Що виростили маленьких князьків з їхніми міні–партійками?
Президент каже нам: шановні, ми живемо в демократичній державі, ось вам свобода слова. Але ми, зокрема і деякі ЗМІ, нічого ліпшого не придумали, як порпатися в його білизні. Живіть за державними та Божим законами. Але ми живемо за принципом: вищий нижчого гне. Давайте подивимося навколо себе. Як тільки на даний час від нас хтось залежить, ми з нього останню сорочку знімемо, забуваючи, що в іншій обстановці ми можемо залежати від ображеного нами.
Шануйте мову. А ми, українці, розповідаємо про штучність милозвучної української мови, про необхідність двох державних мов та утиски російської. Президент каже: знайте правдиву історію України, розвивайте національну ідею. А ми славимо тих, хто нас винищував війнами, голодоморами, концтаборами, та ностальгуємо за імперією, назва якої — Радянський Союз, забуваючи, що вже давно живемо в незалежній державі Україні. Президент каже: Великий народе, підніми голову, звільнися від генів рабства, живи у мирі і злагоді з іншими народами, з іншими державами як рівний і достойний; поважай себе і з повагою стався до інших. А ми втягуємо голову в плечі при малому окрику на нас, тільки б пережити сьогоднішній день, а якщо завтра, вибачте, по морді дадуть, то що ж, значить, заслужили, не так низько голову схиляли. Ми продаємося за кіло гречки, не думаючи, що віднімуть у нас на 100 кіло. Невже в усьому цьому винний Президент Ющенко?
Можна ставити ще багато запитань. Та відповідь одна, в якій я глибоко переконаний: історія дала Україні шанс, а нам, українцям, — Народного Українського Президента. Віктор Ющенко — демократичний за своєю суттю Президент, який усі зусилля докладає для ствердження нашої держави на світовій мапі, жодного разу не зрадив Україну, ніколи не причісує правди та не займається популізмом.
...Наполеон свого часу казав, що кожний народ гідний свого правителя. За даними перепису 2001 року, в Україні проживає 77,8% українців, 17,3% — росіян, 4,9% — люди інших національностей. Я вірю, що більшість із нас — мудрі люди, які вміють аналізувати, робити висновки та приймати правильні рішення.