З 1 січня 2010 року в Україні набуває чинності антикорупційний закон (офіційна назва — «Про запобігання та протидію корупції»), який, окрім усього іншого, обмежує можливість працювати в державних органах влади близьким родичам. Відтак порушниками закону вважатимуться подружні пари, діти та їхні батьки, рідні брати і сестри, дідусі, бабусі, онуки, а також інші особи, за умови їх постійного проживання разом та ведення спільного господарства. Дія цієї норми поширюється на всі без винятку органи державної влади та на посадовців усіх рівнів, починаючи з посади Президента України і закінчуючи чиновниками органів місцевого самоврядування.
Згідно з законом, у випадку, коли близькі родичі перебувають у службових стосунках «керівник–підлеглий», їм надається п’ятнадцятиденний термін для усунення таких обставин. Якщо ж упродовж цього терміну «родинні обставини» не буде усунуто, відповідні особи підлягають переведенню (в місячний термін) на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування. А у разі неможливості такого переведення, підпорядковану особу взагалі можуть звільнити. Утім це аж ніяк не означає, що чиновникам, аби будь–що втриматися на посаді, доведеться розривати шлюб, роз’їжджатися чи відмовлятися від своїх рідних — закон містить низку положень, які практично унеможливлюють його стовідсоткове виконання, кажуть правники.
«Такі норми порушують конституційне право громадян на працю і в чистому вигляді не можуть застосовуватися, адже родинні стосунки ще не є підставою для звинувачення в корупції. А як вирішувати ситуацію в сільрадах, де родичами є майже всі мешканці села? Однозначно, будь–яке рішення про звільнення на підставі цього положення можна успішно оскаржити в суді. Боротися треба не з людьми, а з факторами, які створюють передумови для корупційних дій», — зазначив у коментарі «УМ» експерт права Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Татаревський.
На думку правознавця, ще одна проблема полягає в тому, що, скоріше за все, норми даного закону виконуватимуться частково, за принципом політичної доцільності та вибірковості, що прикро, адже, окрім «заборони» кумівства, тут містяться інші корисні положення, які, зокрема, передбачають обов’язкове декларування чиновниками своїх доходів і витрат, обмежують отримання ними «подарунків» і встановлюють норми поведінки.