Російська кабала?

Напередодні Міністерство палива та енергетики України повідомило про продовження підготовки нової міжурядової угоди з Росією про співпрацю у постачанні блакитного палива. За повідомленням Мінпаливенерго, консультації щодо напрацювань будуть проведені у I півріччі наступного року. Російський проект угоди, який потрапив до «УМ», вимагатиме з українського боку твердої позиції щодо відстоювання національних інтересів. Зокрема, у 2 пункті 4 статті угоди росіяни знову наполягають на неможливості експортування російського газу Україною, навіть якщо він буде у надлишку.

Окрім того, у статті 7 зазначається, що у випадку виникнення спірної ситуації у низці пунктів «Україна безумовно і безвідклично відмовляється від будь–яких імунітетів, якими вона користується відповідно до міжнародного права...», а суперечки, які виникають між сторонами, «підлягають розгляду в міжнародному арбітражі ad hoc у відповідності з Арбітражним регламентом ЮНІСТРАЛ. Засідання арбітражного суду проводиться у місті Москва російською мовою». Рішення ж, що його ухвалить у столиці РФ суд, «є остаточним і обов’язковим для сторін».

Цей же суд, згідно з пропозиціями росіян, розглядатиме справу й у випадку порушення другого пункту проекту між­урядової угоди. У ньому росіяни виписали наступне: «Українська Сторона гарантує недоторканність власності Російської Сторони і господарюючих суб’єктів Російської Федерації, природного газу і об’єктів газотранспортної системи (!), що належать їм та розміщені на території України». Що означає формулювання «об’єктів газотранспортної системи» — питання. Адже українська ГТС, як передбачив у змінах до Закону «Про трубопровідний транспорт» 6 лютого 2007 року український парламент, не може бути передана у власність іншої держави.

Далі — більше. У пункті 1 цієї ж статті йдеться: «Україн­ська Сторона також гарантує, що ця власність користується повним і безумовним правовим захистом і не може бути піддана (!) примусовому вилученню». А другий пункт статті 2 унеможливлює будь–які дії України, якщо росіяни таки якимось чином доберуться до української ГТС чи навіть продадуть її третій стороні: «Зобов’язання Української Сторони, згідно з даною Угодою, залишаються в силі незалежно від наступної передачі права власності на природній газ і/або об’єкти газотранспортної системи, розташовані на території України».

Не менш цікавим є і кінець запропонованого росіянами проекту. Він, зокрема, передбачає, що з підписанням нової угоди втратять чинність усі попередні документи, підписані двома країнами про постачання «блакитного палива». Зокрема, міжурядова угода про експорт російського газу і його транзит через територію України в Європу від 18 лютого 1994 року; міжурядова угода про співробітництво в паливно–енергетичному комплексі від 7 вересня 1994 року; між­урядова угода про додаткові заходи із забезпечення транзиту російського природного газу по території України від 4 жовтня 2001 року.

Як запевнили «УМ» у Мінпаливенерго, куди ми звернулися з проханням роз’яснити суть варіанту проекту російської сторони, він не є остаточним і узгодженим. «Зараз між «Газпромом» і «Нафтогазом» діють договори на 2009—2019 роки з купівлі–продажу газу і його транзиту, підписані 19 січня 2009 року. До цього впродовж трьох років діяли контракти від 2006 року. Остання міжурядова угода Росії і України про постачання газу була підписана у 2004 році. Існує також угода від 2003 року і низка угод про транзит від 2000 і 2002 років», — повідомили у прес–службі. Утім якщо пропозиції росіян, особливо в питанні скасування з прийняттям нової міжурядової угоди старих угод між Кабмінами двох країн, таки будуть враховані, переглянути кабальні газові контракти від 19 січня цього року, підписані урядом Тимошенко, буде практично неможливо. Адже навіть старі угоди мають перевагу над будь–якими контрактами і можуть стати підставою для перегляду січневих домовленостей. Тому першочерговим зав­данням росіян є максимальне юридичне затвердження січневих контрактів саме новою угодою, яку РФ пропонує підписати до 2030 року...