Олексій Вангенгейм. (Фото з архіву Василя Овсієнка.)
У списку 265 розстріляних 3 листопада 1937 року соловецьких в’язнів Олексій Федосійович Вангенгейм значився 120–м. Це були здебільшого молоді та середнього віку люди, які ще створили б неоціненні духовні скарби. Сама присутність таких людей у суспільстві зробила б його кращим. Сьогодні їхні імена повертаються до нашої суспільної пам’яті, а разом із ними — і їхні ідеї, цінності і мрії. Ми вчимося шанувати добрі справи людей, самі лише згадки про яких свого часу вважалися злочином. Утім досі не так просто присвоїти школі ім’я замордованої на Соловках доброї людини чи повернути назву історичному селу...
Починаючи з 1999 року, я кожного 5 серпня їжджу на День пам’яті жертв політичних репресій в урочище Сандармох, що на півдні Карелії. Тут 27 жовтня, 1, 2, 3, і 4 листопада 1937 року на честь 20–річчя Великої жовтневої соціалістичної революції було розстріляно 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН), з них біля 300 українців. 2000 року я зустрів у Сандармосі москвичку Елеонору Олексіївну Вангенгейм, батько якої теж там розстріляний 3 листопада 1937 року. Я запитав, чи не доводиться вона родичкою Ользі Петрівні Вангенгейм, яка 1895 року відкрила школу в моєму рідному селі Ставки. З’ясувалося, що так. Я розповів, що, попри «старання» радянської влади, в селі збереглася добра пам’ять про неї. Хтось із селян навіть зберіг донині її портрет. А 1995 року, на 100–річчя школи, засновницю нарешті вшановано меморіальною таблицею.
27 вересня 2000 року я одержав від Елеонори Олексіївни листа, в якому вона розповідала про свого прадіда Петра Яковича Вангенгейма та його дочку Ольгу Петрівну, молодшу сестру свого діда. Вона закінчила Бестужевські жіночі курси і могла організувати школу. Елеонора Вангенгейм просила повідомляти їй нові відомості про свою родичку і загалом про школу. У конверт уклала і формуляр на свого прадіда. Документ на 11 аркушах, складений 12 червня 1883 року, має назву «Формулярный список о службе Товарища Председателя Череповецкаго Окружнаго Суда, Действительнаго Статскаго Советника Петра Яковлевича ВАНГЕНГЕЙМА».
З цього формуляра видно, що Петро Вангенгейм, 53 років, православного віросповідання, син почесного громадянина, свого маєтку не мав, закінчив курси наук у ліцеї князя Безбородька і почав службу 1851 року в Чернігівській палаті цивільного суду. 1866 року призначений товаришем (тобто помічником) прокурора Ярославського окружного суду, 1868 — прокурором Устюжанського окружного суду, 1878 року (товаришем голови Череповецького окружного суду. «Височайшим» наказом по Міністерству юстиції від 1 січня 1883 року за відзнаку на службі йому присвоєно звання дійсного статського радника. Мав низку нагород. Ця копія формуляра була видана 17 вересня 1883 року для вступу його дочки Ольги Петрівни на Бестужевські вищі жіночі курси (єдиної на той час у Російській імперії і дуже престижної вищої школи для жінок).
Мати Ольги Петрівни мала маєток і землі у Конотопському повіті Чернігівської губернії в селі Кропивне. Ці маєтки поділені за заповітом між її дітьми. Де саме дістала материзну Ольга Петрівна, ми не знаємо. Але її братові Феодосію дісталося саме це Кропивне. Чому ми виділяємо брата Феодосія — бо це дід Елеонори Олексіївни Вангенгейм, яка нині живе в Москві. Про її ж батька Олексія Феодосійовича, себто племінника Ольги Петрівни, маємо короткий, вражаючий документ з іншого джерела:
«120. ВАНГЕНГЕЙМ Алексей Федосеевич, 1881 г.р., русский, гр. СРСР, ур. с. Крапивна бывш. Черниговской губ. УССР, сын дворянина и крупн. помещика, образован. высшее (профессор, последн. место службы (нач–к Гидрометслужбы СРСР, б. чл. ВКП(б), бывш. офицер царской армии). Постановлением прот. заседания Коллегии ОГПУ от 27.ІІІ 34 г. заключен в ИТЛ на 10 лет.
ВАНГЕНГЕЙМ Алексея Федосеевича РАССТРЕЛЯТЬ».
У розстрільному списку — «галочка», що постанову виконано. Напевне, провиною О. Ф. Вангенгейма було насамперед народження у «класі експлуататорів» та іноземне походження родини. Отже, племінник нашої Ольги Петрівни професор Олексій Федосійович Вангенгейм мав 10 років ув’язнення, відбував кару на Соловецьких островах, що в Білому морі, і мав би звільнитися 1944 року. Але йому вже не було місця в совєтському суспільстві.
Доктора технічних наук, творця Гідрометеослужби СРСР, «українського буржуазного націоналіста» Олексія Вангенгейма звинуватили, як і чимало інших відомих в Україні людей, у створенні контрреволюційної організації «Всєукраінскій центральний блок». У «списку» цієї «організації» Вангенгейм — після істориків академіка Матвія Яворського і професора Володимира Чеховського, перед професором Сергієм Григоровичем Грушевським... Звичайно, ніхто з приречених на смерть нічого про цю «організацію» не знав. Ніякого розслідування, допитів не проводили. Їх просто взяли на етап.
Річ у тім, що 5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР № 00447 від СРСР розпочалася операція з «очищення» суспільства (відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) П 51/94 «Про антирадянські елементи» від 2 липня 1937 року). У всіх республіках, областях і районах у п’ятиденний термін створювалися «трійки», яким згори визначали кількість осіб, що підлягають розстрілу, і кількість осіб для виселення. Співвідношення: 3 до 1. Операція тривала до 15 листопада 1938 року. «Чистили» також концтабори. 20 лютого 1937 року СЛОН (Соловєцкій лагерь особого назначєнія) перетворено на СТОН — (Соловєцкую тюрьму особого назначєнія).
За списками, складеними начальником СТОНу І.Апетером, на вимогу «особливої трійки» Управління НКВД Ленінґрадської області, було в три заходи розстріляно 1825 соловецьких в’язнів: 10 і 25 листопада 1937 року 509 осіб під Ленінградом, 198 осіб у лютому 1938 року на Соловках і найбільшу групу, 1111 осіб (27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року). Зокрема, у «розстрільному списку» (протоколі № 83 засідання особливої трійки УНКВД Ленінградської області, підписаному 9 жовтня 1937 року), є таке: «Дело № 103010–37 г. Оперативной части Соловецкой тюрмы ГУГБ НКВД СРСР на 134 человека украинских буржуазных националистов, осужденных на разные сроки за контрреволюционную, националистическую деятельность на Украине, которые, оставаясь на прежних позициях, продолжая шпионскую, террористическую деятельность, создали контрреволюционную организацию «Всеукраинский центральный блок».
Тепер я веду «війну» в моєму селі Леніно (Радомишльського р–ну Житомирської обл.) за відновлення історичної назви Ставки. Читачка Ніна Овсієнко в газеті «Радомисль» 13 березня 2003 року порушила питання про найменування Ставецької (досі Ленінської!) середньої школи іменем її засновниці Ольги Вангенгейм. Меморіальна дошка про неї, як згадувалося, вже є на школі. Утім ідея присвоєння імені Ольги Вангенгейм Ленінській (Ставецькій) школі повисла в повітрі разом з ідеєю повернення селу історичної назви... Елеонора Олексіївна Вангенгейм досі не приїхала до нас у Ставки, але видала і передала мені та Ставецькій школі велику книжку: «Возвращение имени. Алексей Феодосьевич Вангенгейм» (М, 2005). Книжка ілюстрована малюнками батька, які він присилав малій доньці із Соловків.
Серед розстріляних у жовтні–листопаді 1937 року соловецьких в’язнів: знаменитий творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, поет–неокласик професор Микола Зеров, міністр освіти Української Народної Республіки Антін Крушельницький із синами Остапом і Богданом, міністр фінансів УРСР Михайло Полоз, академік–історик Матвій Яворський, професор Сергій Григорович Грушевський, мовознавець Микола Трохименко, письменники Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний, Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук, Олекса Слісаренко, Павло Филипович, Григорій Епік і багато інших...
Тривалий час припускали, що Соловецький етап було потоплено з баржами в Білому морі. Але 1997 року карельський дослідник Юрій Дмитрієв визначив за документами, що шукати місце розстрілу Соловецького етапу слід поблизу міста Медвежогорська (карельською мовою — Каргумякі) на півдні Карелії, де було «обычное место расстрелов» в’язнів (будівельників Біломорсько–Балтійського каналу) і місцевих людей. 1 липня 1997 року пошукова група Карельського (Юрій Дмитрієв) та Санкт–Петербурзького «Меморіалів» (Веніамін Іоффе та Ірина Рєзнікова–Фліґе) ідентифікували це поховання на місцевості. Це урочище Сандармох, що на 19–му кілометрі шосе Медвежогорськ — Повенець. Тут виявлено приблизно 150 ям, у яких покоїться близько 9 тисяч людей, найбільше карелів і фінів.
Розстріл Соловецького етапу власноручно виконав капітан Михаїл Матвєєв (іноді з допомогою помічника коменданта УНКВД ЛО Алафера). Смертника ставили на коліна — і капітан Матвєєв стріляв із револьвера в потилицю. Забитого підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і закидали землею. Це була тяжка робота. За неї кат Матвєєв був нагороджений орденом Червоної зірки. І спокійно помер у Ленінграді 1971 року.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
