У суботу починалася «Молодість», на церемонії відкриття почесного «Скіфського оленя» за внесок у світове кіномистецтво мали вручати Катрін Деньов. Із живих це, напевне, єдина людина у світі, яку мені хотілося побачити особисто, на власні очі, без посередників — камер, екранів, фотографів, глянцевої поліграфії. Бо ця любов родом зі студентської юності, коли я довго підбирала морквяну помаду, як у її героїнь, шукала квадратні чорні окуляри, тренувала магічний погляд — безжальний, холодний і водночас беззахисний.

Розмови про те, що наступного року київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» проходитиме у Вінниці чи Львові, бо Київ не може забезпечити свій старий бренд фінансово й організаційно, точаться в кулуарах, блогах та газетах. Попри всю неймовірність такого розвитку подій, сама церемонія відкриття в кінотеатрі «Київ» навіяла географічну печаль. Червона доріжка на вході в «Київ» плавно переходила в рамку металошукача на сходах між поверхами, у фойє на другому поверсі скупчення народу перевищувало запаси кисню в кілька разів, кількість шампанського явно не була розрахована на дві години очікування. Літак із Франції, який віз головну гостю «Молодості» Катрін Деньов, запізнився, і замість 16.30 відкриття почалося о 18.30, якщо врахувати, що гості весь цей час чекали не у велюрових кріслах Палацу «Україна», а на ногах (дами на підборах, зауважте), настрій «ремонту» не піддавався.