Десять днів, три десятки концертів, сотні творів, кращі колективи, солісти та концертні зали столиці — усе це XIV Музичні прем'єри сезону. Цьогорічний міжнародний фестиваль Київської організації національної спілки композиторів був насичений як ніколи. Вкотре відійшовши від формального дотримання свого часу накинутої (і по-своєму привабливої) концепції — подавати на суд слухачів тільки невиконувані твори тільки київських композиторів, — фестиваль зберіг дух свята сучасної академічної музики, розширив свою територію, сформував міцне коло учасників-однодумців і порадував справжніми творчими досягненнями. Це стало можливим, на мою думку, передусім завдяки сміливому менеджерському ходу дирекції, очолюваної композитором Ігорем Щербаковим. Та про все по порядку.

Андрій Жолдак днями скликав журналістів для того, аби через них зізнатися Харкову у своїй любові. За цим сенсаційним жестом (до недавнього часу була якраз нелюбов) впізнавалося бажання режисера-перекотиполя пустити нарешті не властиве йому коріння. Можливо, саме у цьому місті, а може, навіть у принципі. Він з легким сумом послався на вік, харківську прописку, переїзд із Києва сім'ї і навіть улюблену собачку Фані, яка саме від місцевого «кавалера» привела недавно трьох симпатичних цуценят.

Уявімо лишень. Ромео і Джульєта не померли. Натомість вони, як і годиться палким коханцям, одружилися, благополучно пережили бурхливу пристрасть, а далі... все як у тривіальному житті. І от Ромео любить тепленьку Лізу, ні, не жінку — грілочку. А Джульєта мріє провести якщо не ніч, то хоча б пару годин із підстаркуватим ченцем Лоренцо. А їхня донька Лукреція — важкий підліток — узагалі закохалася у пана Шекспіра, і він теж від неї втратив голову. І всі ці неподобства (британський геній може в домовині перевернутися) — на сцені Молодіжного театру в Чернігові в новій прем'єрі «Агов, Джульєто!», що відбулася у переддень Дня театру.