На роботу за кордон

       На початку березня у Великобританії розгорілася полеміка навколо статусу українських трудових мігрантів. Цьому сприяло викриття злочинної групи вербувальників, а трохи раніше — публікація в «Гардіан», в якій ідеться про те, що «десятки тисяч українських трудових мігрантів у Британії зазнають щоденної експлуатації, навіть якщо мають дозвіл на роботу в цій країні». Згідно з доповіддю, оприлюдненою згодом у Конгресі британських профспілок, експлуатація по-британськи — це заниження платні більше ніж наполовину порівняно з тим, що одержують місцеві робітники; неналежний медичний захист та проживання в переповнених приміщеннях. Приміром, люди, які працюють у сільському господарстві, живуть по шестеро—восьмеро у каравані (пересувному будиночку на колесах) просто на полі.

      Кампанію на захист українських робітників ініціював наш студент Степан Сахно. За його підрахунками, лише в Лондоні перебуває до сорока тисяч українських працівників, а в усій Британії їх — близько ста тисяч. Острови приваблюють заробітчан найвищою в Європі платнею та можливістю більш-менш порозумітися на «інгліш». Водночас потрапити до Британії досить важко: дається взнаки строга візова політика, велика кількість відмов, та й заплатити треба у кілька разів більше, ніж, скажімо, за поїздку до Іспанії. У зв'язку із посталою проблемою Генеральний секретар британського Конгресу профспілок Брендан Барбер пропонує змінити схеми подачі документів і направляти їх напряму до британських структур, що дасть змогу витягнути трударів з «тіні».

Робочі будні розширеної Європи

      Ще у 1977 році в Раді Європи було прийнято Конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів, до якої приєдналися Італія, Португалія, Іспанія, Франція, Голландія, Норвегія, Швеція, Туреччина, а віднедавна і Україна. Тобто глобалізація поступово стирає адміністративні кордони, і праця за кордоном стає такою ж нормою, як трудова міграція в сусідню область. Але з єдиною умовою — все має бути легально. Зі збільшенням території Євросоюзу (а станеться це вже за місяць) уряди теперішніх і майбутніх країн ЄС продовжують наполегливо торувати складний шлях міграційного трудового законодавства. З останніх новин ясно одне — потрапити нелегалом на заробітки стає все важче, в дію запускаються жорсткі правові механізми, лещата яких не завжди діють прозоро і чесно.

      Добрі, милі, сумлінні, такі собі «тихі воли» — у більшості випадків так характеризують наших співвітчизників на заробітках прересічні європейці. Але суто людські жалощі нічого не значать в умовах жорсткої трудової конкуренції. «Підписання Україною Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів — це позитивно, адже договір про наміри вже має юридичну силу», — вважає директор Бюро інформації РЄ в Українi Олександр Павліченко. Діяти дана Конвенція почне після парламентської ратифікації, а реально — після укладання окремих міждержавних угод, як заведено у міжнародній практиці. Хоча Європейська конвенція — документ рамковий, її положення становлять базу майбутніх двосторонніх документів. У ній закріплено основні аспекти прав легального трудового мігранта — право на возз'єднання сімей, медичне і соціальне забезпечення, переказ грошей, складання професійних іспитів, отримання дозволу на проживання і роботу тощо.

      Проблема в тому, що наших працівників на Заході, як правило, не хочуть. «П'ятнадцятці» ЄС вистачає центральноєвропейських зайд. Але зростання в цих країнах рівня безробіття знижує попит навіть на низькокваліфікованих робітників. Останнім часом донедавна відкритіші Португалія та Італія починають ущільнювати свої кордони перед навалою трудових мігрантів.

Португалія: ні — мігрантам у 2006 році

      Урегулювати стихійний ринок нелегалів Португалія спробувала у 2001 році. Шляхом узаконення їхнього статусу дозвіл на тимчасове перебування в країні тоді отримало 150 тисяч осіб, понад 45 тисяч з яких — українці. У Португалії наші співвітчизники становлять найчисельнішу іноземну общину, конкуренцію яким можуть скласти хіба що вихідці з Кабо Верде. Але не варто вважати цей крок Ліссабона як вияв гуманізму: тисячі португальців вирушають на кращі заробітки до Америки чи багатших країн Європи, залишаючи у себе на батьківщині малопривабливі й низькооплачувані робочі місця на полях і будівництві. Таким чином, легалізуючи заробітчан, Потругалія отримала структуровану дешеву робочу силу, завдяки якій поповнюється держбюджет. Прикметна деталь: іммігранти отримали дозвіл на перебування в самій країні, але не право вільно пересуватися в межах Шенгенської зони.

      Хоча попри всю критичність ситуації даний закон мав деякі переваги для його суб'єктів: давав можливість у судовому порядку вимагати у роботодавця виплати затриманої зарплатні. У 2003 році в Португалії почав діяти закон, що закріплює за українськими працівниками певні права і соціальні гарантії, але вже не дає змоги легалізуватися. За підрахунками португальської газети Publico, незважаючи на своє «підвішене» становище, значна частина нелегалів сплачує податок на прибуток й інші нарахування в соціальні фонди. Варто відзначити, що дозвіл на тимчасове перебування дає можливість працювати лише у сферах будівництва чи сільського господарства. Тоді як дозвіл на проживання відкриває переспективи для висококваліфікованої роботи. Лобіюючи права тимчасових трудових мігрантів, Україна минулого року ратифікувала відповідну міждержавну угоду. Але щоб документ набув чинності, не вистачає аналогічної ратифікації з боку Португалії.

      Певно, що ця країна не зацікавлена у збільшенні кількості іноземних працівників, оскільки останні роки переживає зростання безробіття серед місцевого населення. Тому уряд Португалії постановив звести до 2006 року рівень імміграції до нуля, чому має сприяти практична неможливість легалізуватися на місці та кримінальне переслідування роботодавців, які надумали скористатися працею нелегалів. До речі, незважаючи на всю «просунутість» сучасного законодавства, європейські країни часто вдаються до ударів нижче пояса. В українському МЗС неодноразово нарікали на безпідставні відмови українцям у відкритті віз. Не виняток тут і омріяна багатьма сонячна Італія.

Італія: чистилище і пекло бюрократії

      Міністерство закордонних справ підсумувало, що два останні роки стали періодом масової соціально-економічної міграції українців до Італії. Це, напевно, змусило італійські власті здійснити довгоочікуваний крок: у 2002 році в країні було введено в дію імміграційний закон, так званий Закон «Боссі—Фіні». Його ефект, тобто підсумки легалізації іноземних трударів, Міністерство внутрішніх справ Італії оприлюднило на початку лютого цього року. Українці в цьому реєстрі посідають друге місце після румунiв — відповідно  100 135 осіб отримали право законно жити і працювати на Апеннінах. Загалом нині там легально перебувають приблизно 200 тисяч українців. Стільки ж — нелегально. За статистикою, більшість трударів — вихідці з Західної України, проте останнім часом на італійські заробітки прямують уже з Одеської, Миколаївської, Хмельницької, Сумської областей та з Криму.

      Найважливіше, що дала легалізація, — можливість навідатися додому з правом повернення до Італії, вважає українка Анна, котра працює там уже декілька років. Адже тисячі українців роками безвилазно сиділи в Італії, побоюючись не проскочити назад крізь ЄСівські кордони, що стають усе щільнішими. Проте, щоб отримати «пермессо ді соджорно» (дозвіл на перебування) чи продовжити його (терміном від півроку до двох), треба пройти пекельне коло бюрократії. «Я чотири рази ходила в поліцейський відділок, і при тому, що всі мої папери були в порядку, обов’язково знаходилася причина, щоб мені відмовити. До нас там ставляться взагалі...» — не може підібрати нелайливих слів Анна.

      І хоча вчорашні нелегали-злочинці отримали в паспорт штамп шенгенської візи, а також можуть більш-менш вільно обирати роботу й роботодавця, не чіпляючись за першу-ліпшу пропозицію, водночас ускладнилася процедура оформлення італійських віз. Паралельно зросла також кількість видачі депортаційних ордерів, арештів та примусових видворень, проте українських мігрантів від того не меншає, а навіть більшає — в основному завдяки процедурі возз’єднання родин. У тій же Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів зазначено, що члени сім’ї мігранта мають право приєднатися до нього не пізніше 12-місячного терміну. Італія дозволяє мігранту перевезти до себе дружину (чоловіка) й дітей віком до 18 років. Втім, констатують наші дипломати, цей процес штучно гальмується завдяки бюрократичній тяганині і навіть відмові у видачі віз.

      У правовому полі українська та італійська сторони часто займають антагоністичні позиції. Італійські «доброзичливці» намагаються скористатися з довірливості й, як це не сумно відзначати, правової необізнаності наших громадян. Відомі випадки, коли місцеві адвокати, до яких українці звертаються по допомогу, недоплачували їм компенсації, недбало вели справи, надавали неправдиву інформацію. Тут якнайкраще ілюструється народна мудрість — своя сорочка ближча до тіла. Доцільніше звернутися безпосередньо в українське консульство чи посольство, радять дипломати. Останнім часом задля запобігання спекуляціям українське диппредставництво в Італії почало тісніше співпрацювати з місцевими адвокатами, призначеними захищати інтереси наших громадян безплатно — за це правники отримують державне відшкодування.

      Також дещо підкориговано консульську діяльність: наприкінці минулого року було підписано Консульську конвенцію, покликану захищати наших громадян на італійській території. Зокрема, компетентні органи Італії зобов’язані не довше, ніж у триденний термін, сповістити наших консульських працівників про випадки затримання чи арешту українських громадян тощо.

      На жаль, хто не встиг на італійський потяг «санаторія (легалізація)—2002» — той запізнився: найближчим часом країна не збирається проводити кампанії з легалізації іноземців у зв’язку з їхнім працевлаштуванням. Узагалі, перемовини між Україною та Італією щодо укладення угоди про взаємне працевлаштування громадян тягнуться ось уже третій рік. Українське МЗС двічі передавало італійцям проект відповідного документа, підготовленого Міністерством праці та соціальної політики. Проте Рим загальмовує процес. Одначе МЗС України не полишає спроб і для активізації переговорного процесу, навіть передало італійським колегам — як зразок — текст українсько-португальської угоди про тимчасову міграцію наших громадян для роботи в Португалії.