На ювілей рідної харківської школи Леонід Черновецький прибув уже під завісу урочистостей, але від цього візит найпочеснішого гостя заходу не став менш яскравим. Виявляється, і через сорок років після випуску у теперішньому педагогічному ліцеї, а тоді просто — СШ №4, Черновецького пам’ятають як складного, але неординарного учня. Власне, це була єдина школа, з якої Льоню Черновецького не вигнали за низькі оцінки й погану поведінку. А все тому, що саме в її стінах уперше в Радянському Союзі почали впроваджувати розроблену харківськими педагогами та психологами теорію розвиваючого навчання. Головний принцип методу — спілкування зі школярами у формі діалогу. «Я навчався у багатьох школах, тому що за погану поведінку мене звідусіль виганяли, — зізнався розчулений мер Києва. — А коли прийшов сюди, то потрапив в атмосферу доброти».
Хоча самим учителям зі своїм підопічним було нелегко. «У десятому класі нас послали виривати бур’яни в якийсь колгосп під Харковом, — пригадує столичний градоначальник. — А я завжди був революціонером! Тому підбурив усі три класи на протест, заявивши, що це рабська праця. Авторитет у мене був величезний, адже я був справжнім бешкетником. Усі три класи пішли на електричку. По дорозі нас перехопили вчителі. Скандал розгорівся вселенський. З будь–якої іншої школи мене б одразу вигнали. Але моя класна керівничка не подала на мене доповідну».
Леонід Черновецький також зізнався, що якби не Лариса Михайлівна Єфименко, з нього, цілком імовірно, і взагалі б нічого путнього не вийшло. А так під впливом її педагогічних чар він таки закінчив школу, відслужив армію і з першого разу вступив до юридичного інституту. А сама класний керівник і понині захоплюється вільнолюбним характером непростого учня і каже, що він єдиний, хто й тепер регулярно їй телефонує. Та й на ювілей школи пан Черновецький приніс величезний букет червоних троянд для улюбленої учительки. «Молодець! — каже Лариса Михайлівна. — Живе, як хоче, і робить, що хоче!».
Пробув у рідному місті столичний мер недовго: ледве встиг на святковий концерт, посидів з однокласниками у ресторані і того ж вечора повернувся до Києва.