Полювання на бізнесмена

      Скандали навколо бізнесмена Костянтина Григоришина є прикладом того, як в Україні не на словах, а насправді діють принципи рівної й прозорої конкуренції та як методом тупої сили здобувають собі «преференції» ті сили, котрі мають свою руку на Банковій. Приклад Григоришина показовий ще й тому, що цей підприємець не є опозиціонером у звичному для нашої політики розумінні — він має в Україні свої бізнес-інтереси, свого часу був партнером нинішніх чільних есдеків на енергетичному ринку, але з тріском розірвав із ними стосунки і вже тривалий час пожинає плоди цього розриву.

     Українській владі досить було одного припущення, що незалежний від неї власник чималих статків може стати «донором» для нашої опозиції, аби «автоматом» перевести Костянтина Григоришина в реєстр гнаних. «Справа Григоришина» восени 2002 року була на слуху у всієї України: відомого бізнесмена, який не хотів поступатися частиною обленерго, просто на очах у його приятеля-нардепа Володимира Сивковича «пов'язали» «бойовики» міліцейського спецпiдрозділу, йому підкинули промаслений «Браунінг» із патронами та пакет із наркотиками. Причиною арешту та утримання майже впродовж тижня за гратами було названо носіння цієї самої підкинутої зброї та «непокору міліції». Хоча насправді непослух був іншого роду, й Григоришин не став удаватися до алегорій, а сказав прямо: до розправи з ним прямо причетні Григорій Суркіс та Віктор Медведчук. Ті самі товариші, котрі, окрім активної роботи в українській політиці, мають час і бажання шикувати за такими ж соціал-демократичними лекалами й бізнес.

      Коментуючи ситуацію з арештом Костянтина Григоришина, лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко заявив, що це — «логічний редицив поводження влади, головними принципами діяльності якої є спекуляції, підступи, тиск». Тоді, у поствиборчому 2002 році, Ющенко поставив Григоришина в ряд бізнесменів від опозиції, яких почали «прасувати» після оформлення політичного розкладу в парламенті, і сказав, що «в цій країні буде не один Григоришин, Червоненко, Шандра чи Димінський». А ця історія зі зброєю і наркотиками є «попередженням усім народним депутатам».

      Не треба було й великого дару провидця, аби спрогнозувати використання методів впливу, застосованих проти Костянтина Григоришина, щодо інших впливових у бізнесі осіб. Повторялися й повторюються і «білий порошок», і «омонівські» «маски-шоу»...

* * *

     Але ми продовжимо відстежування траєкторії польоту президента групи «Енергетичний стандарт». Багатьом уже призабувся «збройно-наркотичний» конфлікт власника російського паспорта з українською міліцією, застосування 115-ї статті КПК, голодування пана Костянтина під вартою, звільнення за рішенням суду, вибачення керівництва МВС із парламентської трибуни, зрештою, закриття Генпрокуратурою цієї справи через відсутність доказів (а їх шукали з 12 жовтня 2002-го до 3 червня 2003 року). Про все це дуже добре пам'ятали сам Костянтин Григоришин, котрий поїхав від гріха подалі в Росію, та ті, хто, власне, й затіяв полювання на нього та його підприємства. Загострилася «справа Григоришина» рівно через півтора року після її початку — 15 березня 2004-го, коли відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції міста Києва наклав арешт на пакети акцій офшорних компаній, які пов'язують із Костянтином Григоришиним.

      Як повідомляв УНІАН, у результаті проведення виконавчих дій було накладено арешт на пакети «енергетичних» акцій, що зберігаються на рахунках у цінних паперах, відкритих компаніями Craftex Ltd, Technolux Ltd, Metroimpex Ltd, Trade-Invest Group Ltd та власне Energy Standard Group SA в київському банку «Креді Ліоне Україна». Під арешт потрапив уже не сам Григоришин, а, зокрема, акції ВАТ «Запоріжтрансформатор», Запоріжжяобленерго, Львівобленерго, Сумиобленерго, Полтаваобленерго, Прикарпаттяобленерго, Чернігівобленерго, значні пакети акцій низки інших компаній-енергопостачальників. І зроблено це було «на прохання» Українського промислово-інвестиційного консорціуму «Металургія» (Запоріжжя), який подав судовий позов про відшкодування майнової шкоди до такого собі А. Головка й ЗАТ «Ліберті Маркет».

      Не вдаючись у деталі хитросплетінь бізнесових стосунків, зазначимо, що пересічному громадянину важко збагнути, яке відношення має пан Головко і «Ліберті Маркет» до пана Григоришина, але, виявляється, таким-от позовом можна вибити з-під великого бізнесмена фактично всю його маєтність у країні. І це тодi, як каже Костянтин Григоришин,коли нове керівництво консорціуму «Металургія» «до номінальних власників не належить, і якщо вони підписують якісь папери, то чинять карний злочин, про що прекрасно знають». За словами підприємця, «нове керівництво «Металургії» своїми діями завдає акціонерам реальних збитків. «І якщо вони (позивачі. — Авт.) думають, що прикриються своїми заступниками, які сидять в Адміністрації Президента, то все може швидко помінятися», — заявив журналістам Григоришин, фактично визначивши цю історію як «другу серію» «пригод» із підкинутим пістолетом та «білим порошком».

      Григоришин та його каманда заявили, що подаватимуть апеляцію на рішення відділу ДВС Шевченківського райуправління юстиції й, очевидно, виграють. Але, передають інформаційні агенції слова бізнесмена, «з огляду на ситуацію, яка склалася, будь-який іноземний інвестор вкотре замислиться, перш ніж вкладати гроші в Україну. Адже корумповане рішення суду — черговий доказ відсутності незалежності правоохоронних органів та судів в Україні, які залежні від кримінальних структур».

      «Маємо консорціум «Металургія», є судові процеси між «Металургією» та її колишнім керівництвом — паном Головком, і є активи, які належать іноземним юридичним особам. Раптом Орджонікідзевський райсуд міста Запоріжжя без жодних законних  мотивацій виносить постанову про арешт активів. Свого часу «Металургія» справді виступала активним учасником приватизації — придбала низку акцій у серйозних продуцентів, які виступили емітентами акцій. Але зараз арештовано активи, що числяться на нерезидентах, котрі не мають жодного відношення до консорціуму «Металургія». Акції, про які йдеться, були продані консорціумом на абсолютно законних правах. Взамін він отримав фінансові ресурси та інші активи. Зверніть увагу, ці угоди купівлі-продажу, які, на думку нинішнього керівництва «Металургії», завдали консорціуму збиток, не є предметом судового розгляду», — так пояснив суть справи директор юридичної фірми «Фарго» Андрій Бірюк. Не дивно, що сам Костянтин Григоришин оцінив дії судових органів України як «правовий безмір».

* * *

     Тут варто зробити ще один цікавий наголос, пов'язаний не з деталями конкретного судового «удару», а з питанням енергетично-майнових стосунків пана Григоришина та його конкурентів загалом. Справа в тім, що від початку «Металургія» асоціювалася лише з ім'ям Григоришина як російського бізнесмена. Консорціум, створений на базі «Дніпроспецсталі», «Полтаваобленерго» і банку «Зевс» (нині — «БіГ-Енергія»), через деякий час приєднав до себе такі промислові гіганти, як ВАТ «Запорізький завод феросплавів», ВАТ «Стаханівський завод феросплавів», ВАТ «Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе», ВАТ «Запоріжтрансформатор» та низку інших. Однак згодом контрольні пакети кількох підприємств було продано українським інвестиційним пулам, із якими Григоришин мав ділові стосунки. Таким чином частку голосів в управлінні «Металургією» отримали «союзники», і до того ж яскраво проявилася роль тандему двох великих українських корпоративних груп — «Динамо Київ» та «Приватбанк», які об'єдналися у боротьбі з російським капіталом і, зокрема, його носієм Григоришиним. Почавши з малого, бізнесова коаліція представників двох відомих провладних політичних сил — есдеків-динамівців та «приватбанківців», близьких до «Трудової України», — провернула кілька оргзаходів, аж до фізичного захоплення офісів, унаслідок яких і було відсторонено від керівництва концерном представників його найбільших власників.

      Відтак «кита» Григоришина викинули на берег дрібні «акули» з мінімальним статутним фондом. І все для того, щоб примножувати на завойованій території власні великі мільйони. Невдовзі після цього суд Заводського району Запоріжжя виніс рішення, яким визнав засідання ради директорів УПІК «Металургія» (де було здійснено переворот) неправомірним, але потягнулася вервечка апеляцій, які й дають противникам Григоришина підстави «качати права». Звісно, навряд чи тут обходиться без руки відомого українського юриста з владними важелями в Адміністрації Президента.

      Сторона Григоришина припускає, що в даному контексті йдеться не лише про боротьбу бізнес-інтересів і не тільки про виштовхування українськими олігархами зі своїх «вотчин» російського бізнесу. Дані рішення також можна пов'язувати з тим, що напередодні президентської виборчої кампанії в Україні владі потрібна монополізація або принаймні жорстішкий контроль енергетичного ринку. Йдеться про серйозні кошти, які через поглиблення «тінізації» й корумпованості цього сектору економіки можна залучити на президентську виборчу кампанію. Тобто обленерго та суміжні підприємства підгрібають ще й для цього.

* * *

      Якщо раніше складали анекдоти про те, чому есдеків ніхто не любить, то тепер, схоже, є підстави для інших висновків. Надто помітною в даній сфері є змичка фінансово-політичного угруповання СДПУ(о) з групою «Приват». Крім іншого, ця співпраця здійснюється в дуже цікавій формі, яку можна вивести у вигляді формули «Енергетика в обмін на медіа». Відомо, що свого часу група «Приват», коли до неї були залучені відомі політики, активно займалася скуповуванням ЗМІ, отримала, наприклад, Український медіа-холдинг Бориса Ложкіна, який є одним із найвпливовіших на ринку друкованих ЗМІ, а також причетний до великої кількості ФМ-радіостанцій. Крім того, «Приват» володів інформагентством УНІАН. Однак після того, як Адміністрацію Президента сформували в основному есдеки, здобувши таким чином головні владні важелі в країні, постало питання про потребу «підтягнути» медіа «Привату» під вплив СДПУ(о). Тут і виникла схема, яка передбачала, що структура Медведчука лобіює рішення з перерозподілу й впливу «Привату» на бізнес-інтереси інших груп, взамін отримуючи вплив на відповідні ЗМІ. Як один із прикладів такого обміну варто згадати конфліктну ситуацію, що виникла в агенції УНІАН: незалежні журналісти повстали проти ставленика есдеків Василя Юричка, котрий, відповідно до «темників» Банкової, намагався перетворити інформагенцію на місце брудної інформації проти опозиції. Ще однією акцією, навіть більш резонансною, стала історія з передачею політичного контролю над радіо «Довіра» висуванцю групи СДПУ(о) Сергієві Кичигіну, котрий насамперед викинув iз «довірливого» ефіру радіо «Свобода». Що, додамо, завдало ще одного серйозного удару по іміджу України на міжнародній арені.

      За це рішення група «Приват» повинна була отримати якісь дивіденди. Саме з цим дехто й пов'язує спробу вплинути на активи групи бізнесмена Григоришина. До речі, «добивання» Костянтина Івановича вже «об'єднаними» ЗМІ есдеків та «приватників» продовжується масованими повідомленнями про його «прив'язку» до Павла Лазаренка.

* * *

     «В Україні в мене немає ворогів, крім деяких есдеків», — каже журналістам 38-річний уродженець Запоріжжя, котрий наразі веде бізнес з офісу, розташованого в центрі Москви. При цьому займатися політикою Костянтин Григоришин не збирається, бо відчуває до неї відразу.

      До речі, рішення державної виконавчої служби Шевченківського райуправління юстиції про арешт акцій Григоришина наразі призупинено вищим органом — виконавчою службою міського управлінням юстиції.