Пасуй, Малий!

У юності вона на рівних із чоловіками брала участь у футбольних турнірах місцевого і республіканського значення. Разом із командою рідного міста Любов Михайлівна об’їздила майже всю Україну. Щоб не привертати увагу цікавих, завжди носила коротку зачіску та розмовляла басом. У команді в неї було прізвисько «Малий». Колеги по грі ніколи не сміялися над дивним захопленням жінки, адже звикли до неї ще з дитинства. Тож навпаки — всіляко прагнули підтримати.

Любов Беренцову поважали не тільки за успіхи на ігровому полі. Жінка — вона й серед футболістів жінка: комусь своєчасну перев’язку у разі травми могла зробити, когось підбадьорить добрим словом у разі невдачі. А таку вмілу кухарку — ще пошукати! Її фірмові млинці та налисники із різними начинкам ще й зараз мають незмінний успіх.

— Любове Михайлівно, а не боялися, що інші хлопці сміятимуться над вашим захопленням і будуть обходити стороною? — питаю у бабусі–футболістки.

— Я на таких уваги не звертала, — усміхається жінка, — адже той, у кого до тебе по–справжньому горнеться серце, прийматиме тебе такою, яка ти є.

Саме так і сталося в її житті: зі своїм майбутнім чоловіком Любов Михайлівна зустрілася під час футбольного матчу в Каховці. Володимир, правда, професійно у футбол не грав ніколи. Проте він — завзятий уболівальник. З дівчиною–футболісткою зіткнувся біля роздягальні. Здивувався, що робить тут така тендітна й гарна жінка. Молоді розговорилися, домовилися про зустріч. Майбутній чоловік став ревним уболівальником на всіх матчах, де грала Люба. Навіть пропозицію руки і серця майбутній дружині він зробив під час чергового футбольного матчу.

— Люба — це мій головний виграш у житті, — каже «УМ» чоловік футболістки Володимир. — На відміну від інших жінок вона ніколи не пліткує й має лагідний характер. Мені дуже пощастило!

Коли в Беренцових народилися діти — дочка Світлана та син Андрій — Любов Михайлівна цілком присвятила себе сім’ї. Проте своє захоплення футболом не забувала ніколи: щоб зберегти добру фізичну підготовку, регулярно виходила на футбольне поле.

Свою давню пристрасть до футболу вона передає своїм онукам. Їх у бабусі Люби троє: Віктор, Сергій та Олексій. Щоранку Любов Михайлівна робить з хлопцями фіззарядку та обливається холодною водою. А після школи у них тренування з футболу. Бабуся відвідує матчі, в яких беруть участь онуки, вболіває за них. І це при тому, що займаються хлопчики в різних вікових групах. Традиційні турніри, які проводяться в Одесі, Миколаєві, Новій Каховці, Армянську, не обходяться без присутності бадьорої бабусі. Адже її повчання по ходу гри онукам так само корисні, як і поради тренерів. А той факт, що бабуся потрапляє у ворота частіше, ніж деякі їхні ровесники, примушує хлопчаків тренуватися ще наполегливіше. Родинна традиція зобов’язує!