Потужних вистав, під час яких відчуваєш клубок у горлі, а на очі навертаються сльози, сьогодні дуже й дуже мало. Домінувати продовжують порожньо-розважальні комедії, після яких тільки й залишається, як одягнути своє пальто і йти з театру, безповоротно забувши про те, що ж там відбувалося на кону. Після моновистави Костянтина Райкіна «Контрабас» (режисер Олена Невежина) відчуття були подвійні: по-перше, депресія, яку викликав герой, яку навіяли його слабкість, безхарактерність (до речі, сам твір Зюскінда, як на мене, такого емоційного впливу не має, вистава додала «Контрабасу» більше трагічних фарб, розкрила глибинні мотиви літературного твору); по-друге, захоплення від акторської майстерності, точної, філігранної гри.

Неповторність і зворушливість театральних капусників зрозумiлi лише людям театру. Театральний капусник у Росiйськiй драмi, що відбувся напередодні Дня театру, 26 березня, вийшов веселим i запальним. Багато дотепних жартів, близьких та зрозумілих саме тим, хто замішаний у цій нелегкій, але захоплюючій театральній справі. Поєднання мотивів комедії «Ревізор» М.Гоголя та найгучнішого серіалу «Бригада» вийшло досить актуальним. З легкої руки авторів сценарію учасники дійства «пройшлися» по всіх болючих точках сучасного театрального життя Києва, нелегкої акторської долі, подій у місті...

«Из тени в свет перелетая», «Київська пектораль» цьогоріч призначила зустріч замість дев'ятнадцятої на 16:00. Міжнародний день театру припав на суботу, тож можна було дозволити такий несподівано ранній час для церемонії нагородження. Та й практичних позитивів у такому рішенні було предосить. По-перше, актори, які того вечора грали спектаклі, могли і «відпекторалити спокійно», і до театру свого встигнути. По-друге, актори, які в суботу ввечері мали вихідний, — та й не тільки актори, а й представники інших театральних професій — мали більше часу для неформального святкування, і ризик бігти за останньою електричкою метро помітно знижувався.