Вибухонебезпечну ситуацію на Новокаховському заводі «Таврія» вирішили нейтралізувати шляхом продажу пайових акцій обох протиборчих сторін банку «Південний». Далі врегулюванням ситуації займуться так звані «антикризові менеджери». Про це кореспонденту «УМ» повідомив нинішній директор заводу Олександр Сидоренко. Відомо, що головному акціонеру компанії Валерію Шамотію належить 68% акцій, директору агропромислової фірми «Таврія» Олександру Сидоренку — 27%, а ще 5% цінних паперів мають на руках робітники цього підприємства. «Я вважаю це рішення правильним. Воно дозволить владнати конфлікт, а також зберегти працездатність підприємства», — вважає Сидоренко. Загалом банк «Південний» устиг викупити за ці тижні уже до 95 відсотків акцій підприємства. Голова правління банку Вадим Мороховський вже зустрічався з колективом підприємства, щоб обговорити подальші перспективи, і певен: «Таврія» буде стабільно працювати й розвиватися.
Конфлікт власників агропромислової фірми «Таврія», до якої належить коньячний завод, тягнеться не перший місяць. У боротьбу за право особистого контролю над підприємством вступили голова наглядової ради і головний акціонер компанії Валерій Шамотій (власник клубу «Бартоломео» у Дніпропетровську, фірми з продажу «Мазератті», кримського заводу «Інкерман» та винрадгоспу імені Поліни Осипенко) і нинішній директор заводу Олександр Сидоренко, який пропрацював на цій посаді більше 20 років. Шамотій, окрім контрольного пакету акцій, має хороший «політичний дах» в особі нинішнього керівника фракції БЮТ у Верховній Раді Івана Кириленка. Симпатії ж простих робітників заводу «Таврія», а також більшості жителів Нової Каховки — на боці Сидоренка.
Відомо, що місяць тому пан Шамотій сповістив нинішнього директора про розрив контракту і про призначення на його місце своєї людини — Максима Байбуза. Своє рішення пояснив тим, що Сидоренко не зумів налагодити правильний менеджмент в умовах кризи, через що істотно впали обсяги продажів продукції. Проте опальний директор категорично опирався такому повороту подій і відмовився покинути насиджене місце. Тоді Шамотій звернувся до Господарського суду Херсона з проханням заарештувати коньяк на складах «Таврії». Суд визнав прохання логічним і правомірним і наклав арешт на 261 тисячу пляшок коньяку на суму в 20 мільйонів гривень. Проте всі спроби змістити директора через суд безуспішно провалювалися.
Тим часом самого дніпропетровського підприємця звинуватили в тому, що нібито саме він доводить «Таврію» до банкрутства. За деякими даними, в Шамотія виникли фінансові труднощі через кризу в будівельному бізнесі, де він також мав низку проектів. Тепер, щоб уникнути краху, Шамотій бере кредити, виставляючи під заставу майно «Таврії», не платить працівникам заводу зарплату вилучає в підприємства оборотні кошти.
Пан Шамотій у боргу не залишився і, у свою чергу, вилив добру порцію компромату на Сидоренка. Як голова наглядової ради «Таврії», він прекрасно знав, що Сидоренко регулярно не виконував рішення ради і зловживав своїми повноваженнями. Згідно зі звітом перевірки фінансово–господарської діяльності за 2008 рік, ревізійна комісія ВАТ «Агропромислова фірма «Таврія» виявила низку сумнівних операцій, які «прокрутив» Сидоренко. Наприклад, приватному підприємцю Гапоненку було передано в оренду на п’ять років приміщення колишнього гуртожитку площею 466 квадратних метрів. Орендна плата на місяць склала всього 1,07 грн. за «квадрат». За іншим договором, строком на 40 років передано в оренду колишній Будинок піонерів площею 4955 квадратних метри за — 98,53 грн. на рік (тобто по 0,017 грн. за «квадрат» на місяць). Крім того, Олександр Сидоренко, який неодноразово заявляв, що захищає інтереси трудового колективу заводу, як міноритарний акціонер через фіктивні акціонерні товариства скуповував у працівників «Таврії» акції за безцінь. За ринкової вартості у п’ять гривень за акцію директор купував цінні папери по 25 копійок. І ті співробітники, яким конче необхідні були «живі» гроші (кому на ліки, кому на навчання дитини) продавали свої акції за безцінь. Прості люди, які пропрацювали на заводі по кількадесят років, повністю довіряли своєму директорові. Хоча саме на відсотки від спекулятивних операцій з купівлі–продажу акцій Сидоренко зміг зареєструвати свою дочірню фірму, через яку, власне, і намагався здобути повний контроль над заводом «Таврія».
Крім того, відомо, що фірмою «Таврія» зацікавився дніпропетровський підприємець Костянтин Паршин, який приятелює з Олександром Сидоренком. Саме цей Паршин славиться на всю Україну рейдерськими захопленнями. Подейкують, він розробляв схеми захоплень Дніпропетровського млинокомбінату, хлібоприймального підприємства «Благовіщенське», «Сумського хлібокомбінату», концерну «Весна», агрофірми «Бортничі» тощо.
Тобто, якщо уважно вивчити «справи» обох протиборчих сторін, стає зрозуміло, що фактично йдеться не про рейдерство як таке, а про конфлікт двох угруповань, які змагаються за право встановлення особистого контролю над «Таврією». Крайніми ж у цій війні інтересів, як завжди, залишилися прості робітники.
Для вирішення ситуації на свою користь Валерій Шамотій звернувся врешті до Комсомольського суду Херсона. Так, цей суд виніс рішення щодо звільнення Сидоренка. Але виникає питання: до чого тут Комсомольський райсуд Херсона, якщо позивач Максим Байбуз живе в Дніпропетровську, а відповідач Олександр Сидоренко — у Новій Каховці? Адже закон каже, що позови подаються за місцем проживання відповідача або позивача. Суддя Ірина Котьо добре знала, що не має права розглядати цей позов, але — чомусь розглядала... Саме з цієї причини у той фатальний день, коли Шамотій готувався до штурму коньячного заводу і «коронації» нового директора, судовий виконавець так і не з’явився на місці майбутнього кровопролиття.
Як уже писала «УМ», увечері 3 вересня тут розігралися справжнісінькі військові дії між претендентами на «трон»: у маленьке містечко Нова Каховка приїхало кілька вантажівок і автобусів у супроводі 180 «бійців». Бачили тут і мікроавтобус, доверху набитий провізією. Цей факт свідчить: організатори штурму добре усвідомлювали, що необхідно не лише захопити завод, а й утримати «оборону». Далі візитери, озброєні арматурою, балончиками зі сльозогінним газом, штурмовими драбинами і рушницями, захопили перший поверх адмінприміщення. Заводчани з даху будівлі почали обороняти завод пластиковими пляшками, наповненими водою і камінням. У відповідь прибульці «запропонували» гумові кулі і дріб із мисливських «гладкостволок». Далі почалися справжні бойові дії зі стріляниною і рукопашною! Хтось увімкнув заводську сирену, і до місця події підтягнулися заводчани. Великий загін міліціонерів з’явився вже тоді, коли основне побоїще вже завершилося... Після бою на «каховському плацдармі» у лікарні опинилося близько 40 осіб (як «своїх», так і «чужих») з різними пораненнями — від черепно–мозкових травм до прострілених ніг. Щоб попередити можливі конфлікти в лікарні, міліція узяла під цілодобову охорону відділення хірургії. За словами медиків, учора на лікарняному ліжку ще залишалися 10 учасників «каховського побоїща» — ті, хто отримав черепно–мозкові травми й ще потребував нагляду лікарів. Проте стан їхнього здоров’я зараз уже майже задовільний. Усі інші проходять амбулаторне лікування або виписані додому.
Зараз Олександр Сидоренко, як і всі інші учасники «військових» дій 3 вересня, справно ходить на допити до слідчого. А питання, хто саме хоче «урвати» собі найбільшого платника податків на Херсонщині, тобто завод «Таврія», разом з обласною прокуратурою з’ясовуватиме і Служба безпеки України. Зокрема, голова СБУ Валентин Наливайченко вже офіційно озвучив, що бойовиків для рейдерської атаки наймала охоронна фірма «Альфа». «Власники фірми ховаються, але, думаю, вони будуть знайдені і, насамперед, позбавлені ліцензії. Також буде з’ясовано, звідки у них зброя», — заявив очільник спецслужби. Водночас начальник відділу зв’язків із громадськістю Управління МВС у Херсонській області Олена Ренкас повідомила, що минулого тижня обласна прокуратура порушила кримінальну справу за статтею 341 Кримінального кодексу України, яка «обіцяє» за захоплення адмінприміщень до трьох років позбавлення волі.
А Президент України Віктор Ющенко доручив генеральному прокурору Олександру Медведьку особисто відзвітувати про перевірку інформації щодо рейдерської атаки на «Таврію»...
ВАТ «Агропромислова фірма «Таврія» створено у лютому 1998 року на базі радгоспу–заводу «Таврія». Підприємство займається первинним виноробством із потужністю переробки до 20 тисяч тонн винограду. Статутний фонд компанії — 20,3 млн. грн. Загальна площа виноградників складає 1300 га. ВАТ «Таврія» входить до складу Першого національного виноробного холдингу. Потужність заводу на лініях розливу складає 1,6 млн. дал вина та коньяку.
За шість місяців 2009 року на українському ринку було продано більш як 2,1 млн. літрів новокаховського коньяку («Таврія», «Георгіївський», «Георгіївський Кавалер», «ALeXX» тощо).
Нинішній покупець акцій «Таврії» — акціонерний банк «Південний» — зареєстрований в 1993 році. Він вважається одним із найпотужніших банків на Півдні України.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
