По тверезість — у «Назарет»

29.08.2009
По тверезість — у «Назарет»

Деякі наркомани в «Назареті» відкривають для себе з подивом, що здатні працювати.

Починати життя спочатку цим людям потрібно щоранку. Бо від алкоголізму й наркоманії не виліковуються раз і назавжди. Щоб протриматися тверезими, чоловікам і жінкам із «вірусом залежності» слід день у день докладати зусиль. Здавалося б, це непосильно для людини, тим паче такої, чия нервова система виснажена до краю зловживанням «речовиною». Справді, необхідна допомога ззовні — від близьких і друзів, лікарів. Однак найголовнішим є рішення людини виборсатися з тенет залежності, обрати життя, а не смерть. Інколи таке рішення приходить уже в процесі тверезіння, поштовх якому дає збіг обставин, подібний до чуда.

 

«Смак життя крутіший, ніж кайф героїну»

27–річний Руслан в алкогольному тумані перебував одинадцять років. Пропив квартиру, померли мати, батько, старший брат. Хлопець бомжував різними містами України. «Людина в такому стані не розуміє, що робить, — розповідає Руслан. — А жити хочеться. Господь мене вихопив із пазурів смерті. Я дивом приїхав до Львова, запій — і мене прийняли в «Назарет». Нині знайшов у місті роботу, але живу в «Назареті», тут ніби моя сім’я».

30–річного В’ячеслава привезла до «Назарета» мама в несвідомому стані — аж із Караганди. Його бабуся і дідусь родом з Івано–Франківщини, воювали в УПА, в 1950–ті їх вивезли в Казахстан. Мамині батьки — росіянка і чеченець, висланий до Карлагу. В’ячеслав отримав вищу технічну освіту, здобував другу — юридичну. І коловся героїном. «Мені вдалося повернутися до життя з допомогою Бога, людей, які мене тут оточують, і свого зусилля, — каже Славко. — Я лише рік тверезий. Як малій дитині, довелося наново вчитися розмовляти, зв’язувати слова, пояснювати, що я відчуваю. Вчуся приймати життя таким, яким воно є, нікого не звинувачувати. З’явився смак життя, і він крутіший, ніж кайф героїну». Тепер Славко працює у спільноті «Назарет» як волонтер.

Юрій народився в Сибіру, його батьків депортували: «ястребки» застрелили в селі голову колгоспу і скинули провину на «бандерівців». Ще й вислали 25 сімей трудівників. Коли повернулися в Україну, Юрій учився у престижному ВНЗ, але відчув розчарування, почав «колотися». Потім різними способами намагався позбутися залежності. Так спливло 16 років. Гроші на «кайф» мав: грав на весіллях на гітарі. Сім’ї не заводив: «Нікому не зіпсував життя». Каже, що для зцілення йому не вистачало ласки, підтримки, любові. Таку підтримку відчув у «Назареті».

Праця набуває сенсу

Реабілітаційний центр для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет» Дрогобицький «Карітас» створив у 2004 році на покинутій військовій базі серед лісу, яку на той час розграбували місцеві «клептомани». Перші четверо алкоголіків поселилися тут, коли «житловий корпус» ряснів порожніми віконними рамами: ні електрики, ні води у ньому не було. Засукавши рукави, поряд із хворими трудився голова соціальної комісії і директор Благодійного фонду «Карітас» Самбірсько–Дрогобицької єпархії УГКЦ» отець Ігор Козанкевич. Такий центр — його давня мрія: парафіяни в церкві постійно просили допомогти врятувати близьких, і він радив їм молитися, аби така можливість з’явилася. За п’ять років існування «Назарета» реабілітацію пройшли понад 200 алко– та наркозалежних людей з різних куточків України. Майже половина з них живуть тверезо. Хоча трапляються й зриви, і люди знову потрапляють до «Назарета». «Наша мета — щоб сьогодні вони були тверезі, — каже отець Ігор Козанкевич. — Я щасливий, коли наші алкоголіки хоча б один день не будуть валятися під парканом, матюкатися, проклинати».

В Українській греко–католицькій церкві такий центр — перший. Хоча тут не питають, хто якої конфесії чи віросповідання. Сьогодні в реабілітаційному центрі зцілюються 25 чоловіків і є чимале господарство: котельня, пральня, хлів із коровами і свинями, кури, город. У житловому корпусі — затишні кімнати, медичний кабінет, тренажерний зал, їдальня. «Алкоголізм чи наркоманія — це проблема психологічна і духовна, — розповідає духівник реабілітаційного центру отець Роман Федько. — Люди починають зловживати речовиною, коли не мають сенсу життя. Тому ми даємо особі можливість усвідомлювати себе (заняття за програмою «12 кроків») і працювати та надаємо духовну підтримку».

Гуманітарна допомога (а іншої центр не має) дозволяє розширювати можливості трудотерапії. Мешканці «Назарета» раніше не звикли працювати, а наркомани ніколи й не пробували. Утім чіткий, логічний розпорядок дня схиляє до кількагодинної праці, а терпіння й добрий гумор наставників (усі вони — узалежнені, що нині живуть тверезо) створює атмосферу «нової сім’ї».

Усі — брати

«Наші «клієнти» виходять із дисфункціональної сім’ї, вони є незрілими як особистості. Тепер, після «другого народження», їм потрібна інша сім’я, яка виведе в дорослий світ, — розповідає консультант–терапевт Центру Світлана Михайлів, що кілька років живе тверезо і здобуває другу освіту на факультеті соціальної психології Полтавського педагогічного університету. — Ми розуміємо біль цих людей. Алкоголь і наркотики вбивають у людях відчуття справжнього, реального. Людина вже не здатна думати про те, як почувають себе родичі». А близькі не розуміють особливостей хвороби, вичитують: та облиш пити, візьми себе в руки! У групах взаємодопомоги повертається смак спілкування, адже раніше між хворим та іншими людьми стіною ставала «речовина». «Тут є приязнь між людьми. Ми знаємо, що, помагаючи іншому, помагаємо собі», — каже консультант Центру Микола, що не п’є вже три роки.

Двічі на тиждень у лісовому Центрі відбуваються заняття. Усі збираються за столом, на якому — Євангеліє і посібники за методикою «12 кроків». Люди не починають пити просто так. Цьому передує глибоке приниження, переконаність у власній меншовартості. «Я постійно думав, що я чорт, а тут мені сказали, що я хороший», — каже 20–річний Назар. Консультанти невтомно пояснюють алкоголікам і наркоманам, що вони — витвір Божий, чесні і світлі всередині, але чомусь соромляться свого позитиву. «Зате не соромно — спати на лавці в парку, украсти, обматюкати. Які ж ми божевільні!» — з гумором звертається до принишклих чоловіків Світлана. Одне з питань на заняттях: «Що нового ви дізналися сьогодні про себе?». Один із наркоманів за час перебування в «Назареті» з подивом відкрив, що здатний працювати.

Методи оздоровлення

Прийом до Реабілітаційного центру «Назарет» відбувається через консультативний пункт у Дрогобицькому «Карітасі». «Основна проблема алкоголізму й наркоманії в тому, що хворий заперечує свою залежність. Багато хто приходить сюди не з власного бажання — жінка привела, діти попросили. Ми його дістаємо із дна силою нашої команди, — розповідає консультант Ігор. — Треба довести на прикладах його життя, що він робив недобре. У нього питають: «Як ти думаєш, чому сьогодні ти в такому стані, чому почуваєшся розбитим, чому від тебе люди відвертаються?» На консультації нас лише двоє, людина говорить щиро. Вона зізнається, що алкоголь керує нею».

«Наш реабілітаційний центр — це альтернатива наркодиспансеру й «дурдому», — каже Світлана Михайлів. — Ми не лікуємо медикаментозно. Або людина приходить у Центр уже після детоксикації, або погоджується переломлюватися насухо. Пропонуємо рік реабілітації. Адже до більшості наших клієнтів лише через півроку занять приходить думка, що потрібно змінюватися».

Нещодавно у «Назарет» приїжджав професор із США, який не п’є вже 20 років. А перед тим валявся вулицями, усе втратив. Отже, в кожного є шанс змінитися. Допомагає Полтавський реабілітаційний центр «Новий поворот». «Карітас» запрошує фахівців–психологів із Польщі й Італії, вони навчають працівників «Назарета» ефективним моделям праці з узалежненими.

Суспільство як сім’я?

Світлані імпонує християнство, коли щодня можемо «народитися заново». Кожен день у Центрі розпочинається й завершується молитвою. У корпусі є каплиця, де щонеділі й у великі свята відбувається служба Божа. «Чимало чоловіків тут уперше приступають до Святого Причастя, — каже отець Роман. — Ми не маємо конфесійних бар’єрів — тут і католики, й православні, й атеїсти. Двері відкриті для всіх, хто потребує допомоги».

Брак грошей не є перешкодою, щоб потрапити в «Назарет». Хоча Центр постійно потребує коштів. Найактивніше допомагають різні міжнародні фонди. Раз на рік працівники Центру організовують збір коштів у Дрогобичі. Історик–україніст Ернст Людеманн очолює регіональне Німецько–українське товариство і запрошує в «Назарет» волонтерів із Будівельного чину Римо–католицької церкви, вони безкоштовно в час своєї відпустки допомагають відбудовувати другий житловий корпус. Так само можуть приїжджати ті, хто має чоловіків, батьків чи дітей — алкоголіків і наркоманів. У праці й спілкуванні вони відчувають смак життя. Члени сім’ї — співузалежнені. Їх треба консультувати, як поводитися з залежними, щоб ті усвідомили свою поведінку й захотіли змінитися. На базі «Назарета» вже можна робити курси для осіб, що працювали б консультантами в областях України.

Після річної реабілітації у «Назареті» і надалі готові допомагати своїм «вихованцям». За словами духівника, отця Романа Федька, коли протверезіла людина вертається в соціум — там для неї немає місця, житла, роботи. Люди п’ють із відчаю і знову змушені лікуватися. Потрібен цілий комплекс служб підтримки. І то справа не абстрактної «держави», а особисто наша, адже в кожного з нас є родич, друг чи сусід, що задихається в полоні «зеленої чи «білої» смерті.

 

ДОВІДКА «УМ»

Консультативний пункт Реабілітаційного центру для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет» (Дрогобич, вул. Чорновола, 4) працює щоденно, крім вихідних. Центр ресоціалізації має на меті допомогти залежним від алкоголю й наркотиків (у тому числі ВІЛ/СНІД–позитивним), які пройшли реабілітацію і ведуть тверезий спосіб життя, повернутись до самостійного соціально–нормативного життя в сім’ї та суспільстві. Зо­крема, надає допомогу у виробленні документів, у оформленні та отриманні соціальних виплат чи пенсії, у працевлаштуванні та забезпеченні тимчасовим житлом. Актуальні потреби Центру: пошук партнерів та волонтерів; обладнання приміщення; пошук коштів на утримання Центру; працевлаштування осіб, що вийшли з залежності.

  • Азаров «у степах Руденка не бував»...

    Пригадався епізод із всесвітньо відомої комедії класика української літератури, бо він яскраво ілюструє ставлення «хазяїнів» усіх часів ( на те й класика!) до культури українського народу. При чому тут Азаров, стинатиме плечима доскіпливий читач? А при тому, що в сучасному життєвому спектаклі йому випала роль якого–не–якого хазяїна. І сучасна таки інтелігенція від імені Наукового товариства імені Сергія Подолинського офіційно спрямувала «хазяїну» листа від 13 вересня 2010 року щодо відзначення 90–річчя Героя України, шевченківського лауреата, дійсного члена Української вільної академії Ннук, знаного у світі письменника, мислителя, правозахисника, першого голови Української Гельсінкської групи Миколи Руденка. Точніше, представники громадськості акцентували увагу очільника Кабінету Міністрів на необхідності виконати розпорядження того таки Кабінету Міністрів № 1469–р від 2 грудня 2009 року (вхід. номер 55436/0/1–10). Тим розпорядженням передбачалося проведення офіційних заходів до 90–річчя Миколи Руденка, видання повного зібрання творів. Нічого цього нема. І славнозвісний імідж–проект «Україна для людей» про це мовчить. >>

  • Вiтер мандрiв i... тиша пiзнання

    Забрати дітей iз вулиці й покликати їх у мандри, показати нашу країну в усій її красі, культурі і традиціях, без зайвого пафосу і агітації дати їм відчути, що стоїть за звичним поняттям «батьківська земля — батьківщина». Цю благодатну місію виконує мережа дитячо–юнацького туризму і краєзнавства учнівської молоді України. На думку педагогів, походи, екскурсії і туристські спортивні змагання стали найбільш популярним заняттям дітей та підлітків у позашкільний час. >>

  • «Міністерство праці наполягатиме на підвищенні соціальних виплат»

    Нинішній рік в Україні багатий на соціальні нововведення, інфляційні розчарування і реформаторські плани. Пенсіонерам обіцяють перераховані пенсії, сільським лікарям і вчителям — грошову допомогу, а пільговикам — збережені привілеї. Українців запевняють, що приборкають інфляцію і збільшать соціальні стандарти. І до всіх цих болючих «гаманцевих» проблем безпосередню причетність має Мінпраці України. Про те, як коаліційний уряд БЮТ і «НУНС» збирається полегшити життя українцям і зробити їх більш заможними, «УМ» розповів перший заступник міністра праці та соціальної політики, 37–річний «нашоукраїнець» Павло Розенко. >>

  • Божевільна примусово

    Особисто мені двокімнатна квартира по вулиці Клубна в Конотопі Сумської області, де мешкають Ольга Іванівна з дочкою та онукою, видалася справжнісінькою божевільнею. Тут, напевно, будь–яка розсудлива людина збожеволіла б від постійних криків, докорів і підозр. Утім назвати мешканців квартири психічно хворими ніхто не має права. Сорокарічна Світлана зі своєю вісімнадцятирічною дочкою до психіатрів не зверталися. А їхня мама і бабуся, 67–річна Ольга Іванівна, має аж дві довідки з Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні, які підтверджують, що в неї «на даний час психічних розладів не виявлено». >>

  • Благо «без блату»

    Благодійність в Україні ніколи особливо не цінувалася. Можливо, на це є свої причини: справжніх добродіїв, готових допомогти безкорисливо, не прикриваючись гарними намірами, не так уже й багато. А тим благодійникам, чию роботу можна реально побачити й оцінити, працювати ще важче — не надто переймається держава їхніми проблемами. Одна з найбільших благодійних організацій в Україні зовсім незабаром може опинитися на вулиці, і, цілком можливо, що 11 років роботи Міжнародної добродійної асоціації «Тріумф серця» зведуться нанівець. Так само без засобів до існування залишаться більш ніж 800 організацій, які отримують допомогу від гуманітарної асоціації, заморозяться унікальні проекти, осядуть у державних шухлядах листи «маленьких» українців із воланням про поміч, зупиниться багато соціальних програм реабілітації «дітей вулиці» та допомоги 25 обласним дитячим лікарням... «Тріумф серця» намагаються виселити з приміщень, якими благодійники користуються вже 11 років на території ВАТ «Поліграфкнига» у Києві. Щоправда, «Поліграфкнига» має також свої аргументи: вони, мовляв, безплатно надавати свою площу не зобов'язані. А державні мужі тим часом мовчать... >>