Берислав, Херсонська область
О Україно, рідний краю,
пора воскреснути, пора!
Ти сотні років помираєш
В обіймах сивого Дніпра.
І воскресаєш, наче Фенікс,
шукаєш битий шлях в імлі
і на землі своїй пісенній
не радість бачиш, а жалі.
Від дум важких страждаєш, в’янеш,
Ярмище тягнеш, наче віл,
і, ніби той дволикий Янус,
живеш, розчахнута навпіл.
Посієш зерно — кукіль родить,
будуєш дім — аби знести,
шукаєш там сухого броду,
де треба зводити мости.
Не гряне грім — спимо безжурно,
де треба бігти — там повзем,
тому ще й досі родить дурнів
наш український чорнозем!
Ми споконвіку такі браві,
що, як би важко не було,
міняємо на переправі
і віз, і кучера, й тягло!
А політичні ліліпути,
що дружно пнуться у вожді,
грішать щоденно без покути,
з країни смокчуть кров, як спрути,
«гартують» твій народ... в біді.
Воскресни, встань, поки не пізно,
доволі марити у снах!
Чужа зима пройшла, Вітчизно,
ти молода, немов весна!
Просій «вождів» на добре сито,
почисть, як слід, державний хлів,
скарай продажних і неситих,
з корінням вирви паразитів,
як бур’яни з рясних полів!
Микола МАЦІПУРА