Ще в 1996 році я надрукував у газеті «Час/Time» статтю «Україна в лабетах імперії зла», в якій висловив думку, що надання Україні та іншим республікам СРСР незалежності здійснено московськими спецслужбами і є частиною великого плану, який старанно готували впродовж років і розрахували теж на роки. За час, що минув, це припущення обросло великою кількістю підтверджень. Зрозуміло, що до московського плану входить збереження контролю над Україною, для чого всередині країни сформовано потужні антиукраїнські сили — і явні, і приховані.
Явні антиукраїнські сили торочать про спільну тисячолітню історію, про те, що Київ — мати руських міст, і звідси виводять парадоксальний висновок: Київ повинен підпорядковуватися Москві (а не навпаки)! Зрозуміло, що прямо так вони не кажуть, а знаходять різні завуальовані форми, аби передати свої задуми. Наприклад, вони вимагають надання російській мові статусу державної, а вже московські специ пояснюють, що «Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык». Або вимагають встановити з Росією тісні братерські стосунки (на принципах взаємної рівності!), хоча чудово знають, що «братерські стосунки» можливі лише тоді, коли Україна стане стовідсотково маріонеткою Росії. Московський піп, який недавно гастролював в Україні, дещо розвинув аргументацію, сказавши, що Київ — це Єрусалим для східних слов’ян, звідки, на його переконання, виходить, що Київська патріархія повинна підпорядковуватися Московській!
Приховані вороги проголошують національно–патріотичні гасла, але керуються вказівками з Москви. Саме вони наприкінці 90–х років одержали московське завдання: вивести національно–патріотичні сили України за межі політичного життя. У Росії цієї мети вже давно досягнуто. В Україні В’ячеслав Чорновіл, який тоді був головою Руху, чинив потужний опір атакам на єдність патріотичних сил. І його вбили, а Рух розпорошили. Сьогодні національно–патріотичні сили України ледь–ледь животіють, їх лихоманить від зрад, чвар, і російський варіант для них виглядає близьким.
Московська п’ята колона контролює життя України, включаючи нинішній уряд Юлії Тимошенко. Уперше Юлія Володимирівна стала Прем’єром у 2005 році. Тоді вона встигла списати восьмимільярдний борг ЄЕСУ, який раніше вона сама й створила, очолюючи цю компанію, але помітно зменшила зростання ВВП (валового внутрішнього продукту). До того ж вона — неперевершений майстер обіцянок, часто очевидно дутих, які невідомо як було виконувати. У цих умовах слід було терміново залишати посаду прем’єра, і команда знайшла нестандартний хід — звинуватили оточення Президента в корупції. Утім досить швидко з’ясувалося, що ті звинувачення спиралися на кухонні чутки, й жодного високопосадовця не викрили.
Сьогодні Юлія Тимошенко — вдруге Прем’єр–міністр. Її уряд стоїть на трьох китах: некомпетентності, корумпованості і демагогії. Лише ледачий не знаходив інформації про це в сучасних ЗМІ. Хоча в демагогії Юлія Володимирівна перевершила попередників. Розмовляючи недавно з однією фанаткою Ю. Т., я сказав: «Кандидати в народні депутати часто роздають пайки і гроші на це викладають із власної кишені. Ю. Т. роздає по тисячі гривень із бюджету, а це гроші з державної кишені, які треба направляти не тільки на проїдання». І у відповідь почув: «А вона свої власні гроші теж роздасть народу!» Спасенні, хто вірує!
Нагадаємо, що в 2005 році Москва видала ордер на арешт Ю. Т. за звинуваченням у хабарництві й не скасувала його навіть тоді, коли Тимошенко вперше стала Прем’єр–міністром. Залишивши посаду Прем’єра, Ю. Т. покірно поїхала в Москву, і з неї зняли всі звинувачення! За які заслуги, які зобов’язання вона взяла на себе? Останні події підказують нам такий можливий варіант: вона, мабуть, погодилася на посаді Прем’єр–міністра довести Україну до фінансового та економічного краху, за що й одержала прощення всіх грішків...
Український народ спокійно все споглядає, бо його приспали байками про незалежність. Саме московські спецслужби планували надання Україні державних символів, Конституції, бо без цього міф про незалежність не міг би існувати. А Україна більше нічого й не одержала. Виробничий потенціал, інформаційний простір прямо або опосередковано майже повністю належать Росії, а нашими є лише величезні борги та теоретично поки що земля. Слова Тараса Шевченка, сказані 160 років тому, вражають і лякають точністю відтворення сучасних подій:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
А збудять, мабуть, незабаром. Про це свідчать і недавні слова Путіна, що Україна не справжня держава, і факт, що уряд Тимошенко, яку Президент звинуватив у державній зраді, не відправлено у відставку тощо. Нас збудять «в огні» — наслідки цього зараз неможливо передбачити ні для України, ні для світу. Але капітулювати передчасно не варто.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
