Кілометр мистецтва і свободи

«Хто у вас тут організатор? Мою стіну прошу не чіпати, бо вчора я її сам пофарбував». Візит огрядного дядечка, готового рішуче захищати своє майно від творчості майстрів графіті, точно відтворює внутрішні протиріччя вуличного мистецтва. Райтери (вони ж, за стійким уявленням пересічних городян, хулігани з балончиками фарби у руках) малюють, де хочуть, з чим не завжди погоджується навколишній світ. Але у Харкові усе було легально і пристойно. Тобто узгоджено, оплачено, підкріплено офіційними паперами. У результаті кілометрова стіна, утворена типовими залізними будками одного з салтівських гаражних кооперативів, перетворилася на виставку під відкритим небом. Нею любо–дорого помилуватися і з вікна автівки чи трамвая, і крокуючи вздовж різнобарвного арту пішим ходом. Останнє справляє більш яскраве враження через сусідство вуличної «галереї» з такою ж гаражною, але не розписаною стіною: на тлі знайомої до болю сірості райтерське мистецтво доводить право на власне існування ще переконливіше.

Шістдесят художників з України, СНД та Європи під пекельним сонцем та гучну музику вісім годин творили дивну абстракцію власного світобачення з повним відчуттям свободи творчості. «Ніяких умов учасникам ми не висували, — розповів «УМ» ініціатор фестивалю Юрій Яшунін. — Наша мета — активніше розвивати цей вид мистецтва, щоб поступово перетворити Харків на красиву, яскраву, вуличну галерею». Члени місцевої «арт–кухні» КУ2 до завдань фестивального руху включили і пункт підготовки до «Євро–2012». Причому не заради модної галочки, а з цілком практичних міркувань. Мовляв, у Європі мистецтво графіті заполонило собою замалим не весь вільний вуличний простір і вже доросло до експозицій у відомих музеях та галереях. Тому продемонструвати гостям свою європейськість ще й у цьому сенсі буде не зайве.

Учасники фестивалю кажуть, що мешканці українських міст ставляться до їхньої творчості по–різному. Одні вважають настінні «розписи» красивим мистецтвом, інші — відвертим вандалізмом. Знайти компроміс вдається не завжди. За словами миколаївського райтера Славка Балабаєва, сьогодні без роботи він не сидить. Розписати стіни графіті просять, в основному, власники барів та нічних клубів. Стіни квартир і приміщень, де проходять приватні вечірки, теж тепер нерідко оформляють у цьому стилі. Подібна робота вочевидь коштує недешево, бо результат творчості дозволив художнику відкрити у Миколаєві студію, де він безкоштовно передає своє вміння початківцям. Вуличну практику художники проходять на легальній стіні в центральній частині міста, де «кожен малює, що хоче і скільки хоче». Але справжнього райтера, попри всю організованість мистецького процесу, не може не тягти на вільну творчість. «Я теж малюю вночі нелегально, — зізнається Славко. — Проте у мене є принцип: після малювання стіна має виглядати краще, ніж до цього, і моя робота не повинна завдавати шкоди конкретній людині».

Своя стіна є і в донецьких райтерів, які вважають її появу важливим актом «окультурення міського простору». За словами художника Олександра Пряничникова, Донецьк не надто вирвався вперед за кількістю мистецьких акцій, тому вулична творчість майстрів графіті додає промисловому мегаполісу яскравого колориту, а самим художникам — повну «свободу самовираження».

«Цехову» схильність до вуличного «хуліганства» сучасні райтери успадкували з минулого. За однією із версій, батьками цього виду сучасного мистецтва стали члени американських банд, які, ворогуючи між собою, мітили величезними «блокбастерами» свою територію. Хоча існують і благородніші припущення. Вважається, що первісні графіті можна відшукати на території архітектурного комплексу Гіза в Єгипті та в межах поселень народу майя у Північній Америці.

Але як би там не було колись, сьогодні стріт–арт уже завоював Європу і докотився до нас. Юрій Яшунін каже, що фестивалі, подібні до харківського, треба проводити щонайменше двічі на рік і в різних містах країни. Вже незабаром райтери розпишуть щось помітне в одеській Аркадії, після чого визначаться з місцем наступних зборів.

ДО РЕЧІ

Найперший в Україні фестиваль графіті пройшов теж у Харкові десять років тому. Художникам дозволили розписати паркан по вулиці Короленка. Ще однією помітною акцією стала підготовка до тогорічного концерту Queen, коли майстри стріт–арту створили на міському паркані, без перебільшення, фотографічну копію Фредді Меркурі. Унікальний портрет співака зберігається й досі. Родзинкою останнього фестивалю стала презентація фарби харківського виробництва, створеної спеціально для графіті та стріт–арту. Художники залишилися задоволені. Кажуть, європейські аналоги коштують удвічі дорожче. А вітчизняна фарба, якою користувалися досі, не дозволяла відтворити важливі нюанси колористики.