«Кровна єдність». Тест на самоідентифікацію пройдено

      Панове антиглобалісти, напевне, неабияк розгубляться, переглянувши стрічку «Кровна єдність», презентовану днями в Україні компанією «Медіадім». З одного боку, думка про те, що світ є єдиним, а всі ми його діти — у стрічці домінуюча. А з іншого — бажання головного героя «Кровної єдності» знайти справжніх батьків, побувати на своїй батьківщині було настільки великим, що заради цього він кидає свою безпроблемну Америку й летить до неспокійної Словаччини, яка тільки-но звикає до цивілізованого життя. Перцю до цих роздумів, напевне, додасть і той факт, що «Кровна єдність» є проектом міжнародним: режисер — Олег Гаренчар (США), актори — Рудольф Мартін (народився у Берліні, жив у Парижі, Італії...), Моніка Хілмерова (Словаччина), Роман Лукнар (народився в Братиславі, мешкає в Іспанії), Анатолій Кузнєцов (Росія), Саллі Кьоркленд (США)... Продюсер фільму — відомий український тележурналіст Микола Княжицький. Кошти цього багатонаціонального кіно також міжнародні, причому половина бюджету є інвестиціями українських підприємців.

      «Бюджет фільму — близько одного мільйона доларів, — відразу задовольнив традиційну журналістську цікавість Микола Княжицький. — Таку стрічку в Америці вважають малобюджетною, в Україні ж — навпаки. Частину грошей дало Міністерство культури Словаччини, частину — українські та американські інвестори».

      Сюжет фільму деякою мірою співзвучний з біографією Олега Гаренчара. Народився у Словаччині, у 22-річному віці через політичні мотиви виїхав із країни до Швейцарії, потім вступив до Університету штату Нью-Йорк... Працював режисером телебачення у Мілані, у США знімав фільми про Афганістан («Спосіб життя», нагороджений золотою медаллю кінофестивалю у Сан-Франциско), Чехословаччину, Росію, Україну... «Фільм не є автобіографією, — каже Гаренчар, — але його витоки — в моєму досвіді людини, яка опинилася у міжкультурному просторі і яку хвилюють проблеми самоідентифікації».

      Головний герой «Кровної єдності», американець Мартін, про те, що сам він — виходець з далекої Словаччини і виховували його не біологічні батьки, дізнався вже у зрілому віці. Його марш-кидок черед океан — це стрибок з десяти тисяч метрів без парашута. Невідомість, помножена на підступність — такий «люб’язний прийом» витримає не кожен. При загадкових обставинах помирає мати, яка колись змушена була покинути свого кількамісячного сина й повернутися до Словаччини. Її Мартін так і не побачив... Активізувалися щойно знайдені родичі, особливо незатишно почувається материн племінник Владо, який уподобав тітчин будиночок і не збирається ділити його з двоюрідним братом. А тут ще й несподіване кохання — до співачки Андреї, дружини Владо... Далі ще одне потрясіння: Мартін дізнається, що й батько у нього зовсім інший, а не той, що виховав його в Америці. Саме справжній татусь колись примусив матір кинути все й повернутися до Словаччини. Можливі асоціації з мексиканськими та бразильськими серіалами тут є справді помилковими, оскільки площини «Кровної єдності» — це висока професійність усіх складових фільму, надзвичайно органічний підбір акторів та якась підкреслена справжність цієї історії, незважаючи на те, що типовою її аж ніяк не назвеш.

      Одним із небагатьох позитивних персонажів «Кровної єдності» є Сайтер, сусід матері Мартіна, роль якого виконує Анатолій Кузнєцов. Особливо приємно, що за фільмом він — словак українського походження. Як зізнався Микола Княжицькй, спершу вони запрошували на цю роль Богдана Ступку. Але той саме був зайнятий на зйомках «Давньої легенди» у Єжи Гофмана, тож зателефонували Кузнєцову. (До речі, актор розповідав, що за один день його знайшли також і для ролі у «Білому сонці пустелі»). І, як на мене, дуже правильно зробили. Оскільки при всій повазі до таланту Богдана Сильвестровича заперечувати таке професійне поняття, як типаж, просто нерозумно. Щоправда, червоноармієць Сухов також добряче «прислужився» акторській кар’єрі Кузнєцова, але саме Сайтер-Кузнєцов вдихнув у фільм надію на те, що добрих людей у цьому світі більше, ніж лихих.

      Фестивальний маршрут фільму, який, як запевняють його автори, буде цікавий і Європі, й Америці, вже розписаний. «Кровна єдність» буде представлена на п’ятнадцяти різноманітних фестивалях, найлижчі з яких — у Лос-Анджелесі, Сіетлі, Москві, Сан-Себастьяно... Далі — логічне бажання повернути кошти. «Кровна єдність» вийде у прокат в Америці, Україні та Словаччині, хоча зацікавленість у дистрибуції стрічки виявили й інші країни світу.

      До речі, поки ця картина утверджується в кінематографічному просторі світу, Микола Княжицький вже замислюється над іншими проектами і називає «Кровну єдність» фільмом-заявкою. «Ми розпочали відразу два проекти, — каже Микола Леонідович. — Але з комерційної точки зору не хочу розкривати секретів. Дія другого нашого фільму, за жанром — історичної драми, відбуватиметься в Європі. Але зйомки проводитимуть в Україні, у Львові, оскільки Львів дуже схожий на Австрію тих часів. Актори будуть європейські й українські. Наступний фільм, блокбастер, зніматимемо у США. У цій стрічці творитимемо нового героя на кшталт супермена чи такого , як у «Людині-павуку».