Напередодні Державний комітет статистики України оприлюднив статистичні дані відносно демографічної ситуації в період з січня по травень 2009 року. Згідно з результатами дослідження, впродовж п’яти місяців із початку року загальна чисельність населення скоротилася на 105 тисяч 233 особи. Водночас темпи скорочення населення знизилися у порівнянні з аналогічними періодами минулих років: зокрема, у 2008 році цей показник склав понад 139 тисяч осіб, а в 2007 році — понад 145 тисяч осіб. Відносне поліпшення демографічної ситуації зумовлене насамперед двома основними складовими, що формують природній приріст (скорочення) населення — зростанням рівня народжуваності та зниженням рівня смертності. Впродовж п’яти місяців 2009 року в Україні народилося 208 тисяч 238 дітей, що майже на 12 тисяч малят більше, ніж у 2008 році, померло 313 тисяч 471 особа, тоді як у минулому році померлих було більше на 22,5 тисячі. Однак демографічна ситуація залишається досить складною, адже, як бачимо, різниця між кількістю народжених і померлих залишається досить значною.
Скрутна економічна ситуація, трансформація інституту сім’ї та швидке зубожіння населення України — все це в тій чи іншій мірі призвело до катастрофічного падіння чисельності українців. Про це під час прес–конференції з нагоди Всесвітнього дня народонаселення, яка відбулась в Інституті демографії НАН України, сказав Олег Вороненко, радник Фонду народонаселення ООН в Україні. Починаючи з 1992 року, населення нашої держави зменшилось на 6,4 мільйона людей. Україна продовжує втрачати по 650 своїх громадян щодня (мається на увазі різниця показників народжуваності і смертності). За словами пана Вороненка, майже половина українців помирає внаслідок факторів, яких можна уникнути, — це алкоголізм, загибель у ДТП, наркоманія тощо.
На думку директора Інституту демографії НАН України Елли Лібанової, держава мало переймається питанням демографії — за роки незалежності не було розроблено й упроваджено жодної дієвої програми, яка б допомогла запобігти вимиранню українців. Винятком є хіба що збільшення допомоги при народженні дитини, але без комплексного підходу — реформування медичної та соціальної сфери, проведення освітньої роботи, захисту материнства тощо — реального позитиву досягти буде просто неможливо.