Кожен студент сам вирішуватиме, що саме йому вчити. Міністр освіти і науки України Іван Вакарчук підписав наказ про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором. Обов’язковими залишаються предмети «Українська мова», «Історія України», «Історія української культури», «Іноземна мова», «Філософія». Щодо всіх інших гуманітарних наук, то тепер у студента є повна свобода вибору. Університет пропонуватиме спудею перелік дисциплін, з яких він обиратиме певну кількість близьких собі предметів. Єдина умова — у групі повинно бути не менше 25 слухачів.

У православному світі заведено так: про померлого — або хороше, або ж нічого. Втім, здається, християнські принципи перестають бути актуальними серед політичних «служителів віри». Так, російський протодиякон Андрій Кураєв не приховує радості... з приводу загибелі народного депутата України чотирьох скликань Василя Червонія. Днями на сайті УПЦ Московського патріархату «Україна православна» Кураєв заявив, що блискавка, яка влучила в Червонія, — «кара Господня». Відповідь з України не забарилася.

До дня святих апостолів Петра і Павла люди готуються, як до великого свята: білять хати, прибирають подвір’я і оселі. Зранку побожні християни святково вдягаються і йдуть до церкви. Саме цього дня закінчується Петрів піст, який розпочався ще 27 травня. По понеділках, середах і п’ятницях не можна було вживати рибу, масло й вино. Тож на Петра і Павла з’явилась традиція пригощати близьких рибою.

Попри гучні обіцянки розкрити резонансні вбивства у Львові, вони досі лишаються «висяками», хоча час від часу міліцейські начальники насуплюють брови зі словами «незабаром все розкриємо і всіх посадимо». Зокрема, очільник МВС Юрій Луценко 18 червня у Львові повідомив, що «днями справу про вбивство Ігоря Кульчицького в прокуратурі визнали розкритою. У розшук оголосили людину, яку підозрюють у скоєнні цього злочину». Слова міністра одразу спростували у галицькій прокуратурі, мовляв, розкритою справу можна вважати лише тоді, коли є кінцевий результат.

Читачі «Плейбоя» зможуть першими оцінити останній, незакінчений, роман Володимира Набокова «Оригінал Лаури», написаний англійською мовою, — засновник журналу Х’ю Хефнер домовився з сином письменника Дмитром опублікувати у листопаді кілька уривків, а затим твір вийде окремою книгою. Таку новину передає Бі–Бі–Сі.

Свій ювілей відомий читець гуморесок Остапа Вишні й поезій Тараса Шевченка відзначатиме у широкому колі своїх слухачів: 12 липня його запрошено гостем програми «Знакова постать» та «Культура» на «Українському радіо». Незважаючи на солідний вік, Анатолій Паламаренко випромінює енергію і активно працює. У недавньому інтерв’ю «Дзеркалу тижня» артист розповів, що має плани оновити репертуар: «У мене великий борг перед Григором Тютюнником. Цей письменник давав мені колись іще гарячі, тільки–но написані свої новели. І цей борг у мене каменем лежить на душі. А ще ж є і Стефаник, і Довженко, і Марко Черемшина… А які прекрасні новели Симоненка! Дав би Бог здоров’я, бо хочу потужно «вистрелити» новелами».

Усе–таки російських чиновників іноді цікаво послухати. Бо багато невідомого можна дізнатися з їхніх монологів, особливо якщо ті стосуються України. Приміром, під час недавньої зустрічі з американським президентом Бараком Обамою своїми знаннями української дійсності вразив російський прем’єр Володимир Путін. Він упевнений, що в Україні мешкає 17 мільйонів російських громадян. Цікава цифір, бо, за даними останнього перепису (це ще коли нас було 48 мільйонів), представників усіх 130 нацменшин в Україні мешкало 10,9 мільйона. Виявляється, Путін переплутав мільйони з відсотками! А може, й не переплутав? «Такі постійні «помилки» російського керівництва в оцінці етнічної ситуації в Україні є спробою дезінформувати громадську світову думку і заявити про нібито особливе право Росії втручатися у внутрішні справи України», — зазначає у своїй заяві українське МЗС. Утім помилка є помилкою, і це не привід для міжнародної сварки. Але цього тижня Росія ще раз наступила на свій улюблений український мозоль.

Укотре далася взнаки давня «хвороба» російських моряків, чи то пак, уперте ігнорування ними порядків, які чорним по білому виписані в Українсько–російській угоді 1997 року «Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України». Нагадаємо, будь–яке переміщення військової техніки й озброєння ЧФ поза місцем їхньої постійної дислокації обов’язково має бути узгодженим із місцевою владою та компетентними органами. Але всі ці правила, схоже, відчайдушним російським хлопцям, як–то кажуть, «до лампочки».