Президент Віктор Ющенко в українській школі у Ризі. Квітень 2006 р. (Фото Михайла МАРКІВА.)
«Ви, мабуть, родом з України?» — запитую в юної сусідки по міжнародному автобусу, завваживши гарну українську вимову. У відповідь дівчина сміється: «Ні, з Юрмали!» Моє друге припущення — що вона навчалась в українській школі — супутниця знову спростовує: спершу була російська школа, а щоб полегшити вступ до технічного університету, де всі дисципліни викладають державною мовою, у випускний клас пішла до латиської. Рідну мову знає від матері. Після закінчення вишу збирається перебиратись в Україну — тут живе наречений...
І дорожнє знайомство, і затим зустрічі в латвійській столиці примусили замислитись над феноменом, який я мимохідь назвав «українським парадоксом»: багатьом для того, щоб відчути свою українськість і пишатися нею, потрібно виїхати за кордон, тоді як, живучи вдома, вони її не помічають і не цінують.
Серед трьох пострадянських країн Балтії українська громада Латвії найчисельніша — за офіційною статистикою, вона нараховує понад 58 тисяч осіб. Якщо ж посилатись на неофіційні дані, то, на думку лідерів громади, кількість вихідців з України сягає ста тисяч.
Перша громадська організація наших співвітчизників — культурне товариство «Дніпро», яке виникло в столиці ще в жовтні 1988 року, тобто в пору активізації національної самосвідомості та створення народного фронту «Атмода», який вів країну до незалежності. Варто зауважити, що українці теж брали активну участь у цьому русі. Наприклад, Лідія Кравченко, майбутній організатор і незмінний директор Ризької української середньої школи, спільно з латиськими колегами займалась друкуванням для України книжок, прокламацій, періодичних видань, які Київ видавати не дозволяв. «Я шалений патріот України і Латвії» — ці слова пані Лідії могли б повторити багато людей, які знайшли тут другу батьківщину.
Тривалий час товариство «Дніпро» (останні 13 років його очолює уродженець Тернопільщини Іван Наливайко) було єдиним, але в середині 90–х років почали формуватись українські громадські організації в інших містах — Даугавпілсі, Вентспілсі, Вангажі, а в Лієпаї — відразу два. Нині у країні діє півтора десятка таких товариств, які, у свою чергу, об’єднались у Спілку українців Латвії.
Ідея організувати українську недільну школу виникла одночасно з утворенням товариства «Дніпро». Ініціатори звернулися до Лідії Кравченко, яка працювала завучем, і то була щаслива обставина, коли особисте збіглося із загальним: у жінки підростали дві племінниці, і вона хотіла дати дітям освіту рідною мовою (забігаючи наперед, скажу, що обидві дівчини згодом повернулися у рідну школу працювати).
Два роки школа працювала як недільна, потім стала початковою, а відтак і середньою. Спершу вона перебувала «на квартирах», а з 1996 року функціонує у власному приміщенні в центральній частині міста. Школа невелика — у різні роки тут навчались від 260 до 300 учнів. Викладають двома мовами: українською (предмети філологічно–культурологічного спрямування) та латиською (природничі і точні науки).
Освітній заклад перебуває на бюджетному утриманні. Україна, звісно, допомагає коштами. Два роки тому наш уряд виділив 500 тисяч гривень, які пішли на ремонт і переобладнання класів. Проте коли порівняти цю суму, наприклад, з фінансовими вливаннями з Польщі чи Естонії, які отримують їхні національні школи, то цього явно недостатньо. Латвійська держава теж готова виділити під це гроші, але тільки «на паях» з Україною.
Ще один важливий центр українства в латвійській столиці — клуб–кафе «Дніпро», розташований на вулиці Алунана. В середині 90–х років підприємство створили наші землячки — донеччанка Людмила Клименко та тернополянка Оксана Рогальська. «Ми хотіли, щоб це був куточок України в Латвії», — розповідає пані Оксана, пригощаючи запашним борщем і варениками.
Українські страви, офіціантки в національних костюмах, які спілкуються рідною мовою, українська преса, інтер’єр у національному стилі... У залі стоїть справжня піч, і вона — діюча! Взимку її розпалюють для того, щоб обігріти приміщення, бо іншого опалення тут немає. Усе це — не тільки антураж. Саме тут довгий час збиралося товариство «Дніпро». Коли українське посольство проводить дипломатичні прийоми, то накривати столи запрошують працівників зі «свого» кафе. Досі мешканці прилеглих кварталів пам’ятають бучне українське весілля з танцями на вулиці три роки тому. Заміж виходила донька пані Оксани, і вона попросила матір зробити весілля «по–нашому» — з дотриманням усіх традицій.
Однак життя українців Латвії зовсім не є ідилічним. Нерідко обидві батьківщини ставляться до них, як мачухи. З набуттям незалежності в Латвії 800 тисяч жителів отримали статус «негромадянина», який помітно обмежує в правах (наприклад, люди позбавлені виборчого права навіть на муніципальному рівні). Багато хто виїхав із країни, українці — теж. За даними посольства, нині з 58 тисяч наших земляків (а в 1991–му їх нараховувалось 93 тисячі) громадянство Латвії мають тільки 14 із половиною тисяч.
А в сьогоднішніх реаліях ситуація виглядає взагалі абсурдно. Латиші з паспортами громадян Латвії в’їжджають в Україну без віз, а українці–«негромадяни» мусять для такої ж поїздки відкривати візи і платити за них, як і за транзитні білоруські візи! Рік тому влада Росії це питання зняла, дозволивши безвізовий в’їзд «негромадянам», а в Україні віз і досі там.
Спроба привезти дітей до родичів на літо перетворюється для наших співвітчизників на низку проблем, а це безпосередньо шкодить їхнім зв’язкам із Батьківщиною. Невже вона не боїться втратити своїх дітей?
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
