Розкажу вам казочку. Жив собі Конституційний Суд, який прийняв до дати київських виборів рішення на користь Леоніда Черновецького. Його каденція добігатиме кінця не в 1010–му, а в 1012 році, бо відрахунок слід вести від дати дострокових виборів, роз’яснив КСУ. Отже, тягнув Дід Ріпку — не витягнув. Тягнула Ріпку Баба–Рада — не витягла. Парламент із другої спроби затвердив звіт слідчої комісії під керівництвом Кирила Куликова («УМ» детально про це писала), але толку з того — пшик. Президент Черновецького з посади голови КМДА не зняв. Так і сидить Ріпка–Льоня у цьому кріслі, міцно сідничним нервом із ним переплітаючись. Прибігала й Жучка, викликала Ріпку на килим до Кабміну, але Ріпці — по цимбалах. Час з’явитись Мишці і задати овочу перцю (пардон за тавтологію), бо інакше діла не буде. Кажуть, зараз є один спосіб повалити Черновецького. І не треба для цього ані Конституційного Суду, ані Президента з Прем’єром, ані Ради з Київрадою. Акція непокори буде м’якою: усі дружно перестають платити за комунальні недопослуги. Спочатку нам помстяться: всім все відключать. Навіть телепатичний зв’язок. А потім уключать, бо всі вищезгадані інстанції заворушаться: не буває негарних принцес, як казала Фіона зі «Шрека», і європейських столиць із непрацюючою каналізацією. Тим паче коли Євро–2012 — на носі. ...Борімося, бо остогиділо жити за часів колодязів, ночов і баняків, остобісили «київгази» з «київводоканалами», з їхніми міжусобицями та брехнями. Де гаряча вода, «зав’язана» на ТЕЦ–6?! Вона в... ніде, бо «Київгаз» не дав «Київенерго» газу. Тож ти, споживачу, не забудь за це заплатити. Піди до крамниці, не отримай товару, але все одно заплати. Живи у смердючому під’їзді, ходи на дев’ятий поверх пішки, нюхай дірявий сміттєпровід і плати, плати, плати. Або зобрази фігуру з трьох пальців (можна навіть з одного) і піднеси Черновецькому. Чи хоч подумай над цим, читаючи «УМ».
Куме, знаєте, як вони наші ціни називають? Об–ґрун–то–ва–ні!
Пікантна деталь: Державна інспекція з контролю за цінами визнала тарифи Черновецького економічно обґрунтованими. Це — загальноукраїнська інституція, не підпорядкована київській владі. Але після добрячого викручування рук вона таки видала потрібне формулювання. Та давайте замислимось: що таке обґрунтована ціна? Це сума, еквівалентна зусиллям зі створення товару. А що таке обґрунтована ціна за прибирання, приміром, прибудинкової території? Хто визначив, описав і узгодив з громадою те, як має виглядати доглянута територія? Чи чистою, засадженою деревами плюс пристосованою для ігор та фізичного розвитку дітей? Де знаходиться еталон? І хто розрахував, скільки має отримувати ЖЕК за підтримання цієї території у стані «доглянутості»? І як вирахувати, в яку копійку влітає «амортизація» двірникової мітли, тим паче якщо нею (мітлою) роками не користуються? Правильні відповіді: ніхто, ніде, ніяк. Простіше кажучи, ціни, які нам «впарюють», — чистої води «фуфло». Вони взяті зі стелі і до стелі ж тягнуться. Це перше, що варто пам’ятати.
І не треба «гнати» на киян
Четвертий пункт порядку денного торкається «обліко морале». Якщо вам скажуть, що наші біди від нашої несвідомості, плюньте наклепнику в безсоромні очі. По Києву статистика така: за комунальні послуги платять більше 100 відсотків киян. Звідки взялося «більше»? З погашення боргів, які кияни, незважаючи на кризу (!!!), взялися викорінювати. Наша столиця, яка була колись — пардон за пафос — колискою Помаранчевої революції, нині понуро схилила голову і відслинює останні купюри, щоб розрахуватися з державними та міськими спиногризами. Для спиногризів же фінансова дисципліна не є обов’язковою. Саме тому в «Київенерго» немає грошей для «Нафтогазу». І у скільки б разів міська влада не підвищувала тарифи, коштів усе одно не вистачить. Вони летять у бездонне провалля.
Ось дім, що Джек його збудував. Ось газ, що Джек його проплатив...
По–п’яте, треба взяти до уваги, що, будучи справними платниками, ми підгодовуємо владу, яка господарює з грацією слона у посудній крамниці. Досі ми розглядали ситуацію з проплатою комунальних послуг зі сторони пересічного киянина. Але місто також має перед «Київенерго» борг. Наразі він становить приблизно 600 мільйонів. Київ уже брав кредит, щоб розрахуватись із комунальними підприємствами за вироблені послуги. Цей кредит автоматично перемістився у бюджет міста, який вже зараз має дефіцит у 30 відсотків. Тобто борг з однієї кишені переклали в іншу. І така ситуація склалася не лише з «Київенерго», а й «Київводоканалом». Йому також не вистачає коштів, йому теж не сплачують дотації, перед ним у міста також зростає борг, який не дозволяє «Київводоканалу» розрахуватися з «Київенерго», яке у свою чергу не може розрахуватися з «Нафтогазом», який не дає «Київенерго» газ, через що у розпал зими півміста (яке платить за все і за всіх!) сидить без тепла і гарячої води.
Гігакалорії, як целюліт: раз обзавівся і вже не позбудешся
По–друге, ніхто насправді не зацікавлений у тому, аби розробити справжній стандарт послуг. А також щоб запровадити механізм обчислення обсягу наданих послуг. Якщо в будинку відсутні лічильники тепла (а вони відсутні майже скрізь, за винятком тих будинків, де діють ОСББ — об’єднання співвласників багатоквартирних будинків), ви однозначно переплачуватимете за теплоенергію. Подекуди ОСББ дбають про встановлення локальних теплових пунктів, і тоді обраний мешканцями голова не лише забезпечує тепловий лічильник у кожній квартирі, а й має можливість, за згодою жильців, регулювати інтенсивність подачі тепла на згаданий пункт. Усе це непросто організувати, тим паче що комунальним підприємствам невигідне точне обчислення зужитого тепла. Там, де нема індивідуальних теплових пунктів, «розбивка» тепла (в гігакалоріях) відбувається згідно із квадратурою площі. Тобто є тарифи (і вони постійно зростають) на обігрівання одного квадратного метра житла. У підсумку, якщо помножити гігакалорії на, даруйте, «хитродупість» «Київенерго», ми матимемо те, що й завжди: менше тепла в наших оселях, ніж ми за це сплатили.
Око за око, совість за совість
За всю надану інформацію «УМ» дякує депутату Київради Наталії Новак. Підсумовуючи, пані Наталія підкреслює, що із такими боргами і методами господарювання восени і взимку Києву буде непереливки. Говорячи про тарифи, вона звертає увагу ще й на невчасність експериментів над людською витривалістю: «Ніхто не подумав, що зараз — криза, безробіття, падіння середньої заробітної плати, що у людей нема коштів, щоб платити вдвічі і втричі більше, і що це взагалі може спричинити неплатежі». З однієї сторони, розмірковує Новак, не платити зовсім означає призвести ситуацію до колапсу. Але водночас лідер її фракції Віталій Кличко започаткував акцію «Поверни платіжку меру» («Можна й незаповненою. Хто як хоче», — каже вона), адже під час передвиборчої кампанії Черновецький обіцяв, що у Києві тарифи лишатимуться недоторканими. Тим паче що ніхто не доклав зусиль роз’яснити київській громаді, чому ціни на комунальні послуги мають бути саме такими, а не інакшими. І це шостий фактор, який треба взяти до уваги, вирішуючи, платити за новими цінами чи ні: скотське ставлення вимагає симетричної відповіді. Бо ми не раби. Раби не ми.
Борги горіли, палали...
«Я агітую мою маму–пенсіонерку не платити за її квартиру. Не оформлювати субсидій, не побиратись у цієї влади «Христа ради», а просто не платити. Однак мама побоюється, що в неї за це відберуть квартиру. Як переконати її та інших читачів «УМ», що цього не станеться?» — запитую я у Наталії Новак. «Колекторські компанії в Україні заборонені. Їх хотіли створити й укорінити, щоб і в судах, і у виконавчих службах була своя «рука». Але така діяльність не врегульована законом. Тож побоюватися, що звідкись візьмуться злі дяді і силою викинуть вас із квартири, не варто. Лишається тільки судовий позов, який ЖЕК може подати на вас і на всіх, хто підтримає акцію непокори. Та чи вистачить у ЖЕКу юристів і грошей на судові процеси? Окрім того, є термін позовної давності. За три роки борги просто «згорять», — говорить Новак.
«Сорока–воровка» воду варила...
Але припустимо, що гроші ми таки сплатили. Досі я, по наївності своїй, думала, що гривні з моєї платіжки за посередництвом банку розподіляються по інстанціях, які з мене ці гроші луплять. Тобто стільки–то гривень — «Київенерго» за гігакалорії, стільки–то — двірнику за прибудинкову територію, за солов’я і трояндовий кущ. Якби ж то! Виявляється, що є виробники енергії і є виробники послуг. Зокрема, «Київенерго» являє собою і те, і друге в одному флаконі. З цим підприємством ми безпосередньо розраховуємося за отриману електричну енергію. А от з водою і теплом не все так просто. Компанія «Київенерго» виграла суд і відмовилася бути виробником послуги з надання нам тепла. Цю функцію вона делегувала ЖЕКам, хоча цілком зрозуміло, що ЖЕК не має ані найменшого відношення до виробництва цієї послуги, адже жодна житлово–експлуатаційна контора не контролює ані температуру, ані графіки подачі тепла чи води. Тож третій момент, який треба добре затямити: Україна — перша держава, де клонують певну категорію людей, і люди ці називаються «виробниками» або «надавачами» послуг. Їх достобіса багато, тож коли ви думаєте, що сплачуєте за тепло «Київенерго», і будуть у вас за це в оселі кактуси цвісти, ви глибоко помиляєтесь. Ваші кошти йдуть невідомо кому та невідомо за що.
Учитись, учитись та ще раз учитись
Зрештою, підсумовує Новак, це кияни можуть позиватися до ЖЕКів і до міської влади загалом. За необґрунтовані тарифи, за паршиве виконання покладених на них функцій. А ось Олександр Сергієнко, директор аналітично–дослідницького центру «Інститут міста», доводить, що встановлювати нині нові тарифи є майже злочином. На підкріплення своїх слів він наводить власні аргументи, і їх — п’ять. Перший — соціальний: згідно зі статтею 30–ю Закону «Про житлово–комунальні послуги», послуги мусять бути доступними для споживача, а поріг цін — не перевищувати реальний прожитковий мінімум (тим часом цьогорічна середня заробітна плата становить 88 відсотків від минулорічної, а вартість ЖКГ зросла вдвічі). Другий — кримінальний: нас обікрали взимку минулого року, і за це ніхто не відповідав, а зараз обкрадатимуть вдруге (адже в згаданій статті закону йдеться про те, що «оплата послуг має відповідати їх наявності, кількості та якості»). Третій аргумент — економічний, і полягає він у тому, що порядок розрахунків, прийнятий у Києві, робить комунальні підприємства незацікавленими в ефективній роботі та зменшенні собівартості продукції. Четвертий — політичний: Сергієнко пропонує розібратися зі структурою створеного при Олександрові Омельченку «Київенергохолдингу» (до його складу входять «Київенерго», «Київгаз» та «Київводоканал», а також дві невідомі кіпрські компанії, які не виробляють жодних послуг, але отримують до 40 відсотків прибутків). П’ятий аргумент «Інститут міста» назвав «антимерським»: мовляв, уже зараз очевидно, що до кінця року Київ не забезпечить дотації комунальним підприємствам, адже КМДА не має можливості покривати свою частку тарифів. А це свідчить про недієздатність Черновецького як керівника міського господарства. Під чим колектив «УМ» і авторка цих рядків підписується обома руками.
