Під чоботом Москви

02.06.2009
Під чоботом Москви

Серпень 2008, Кавказ. Цей білборд «Ласкаво просимо» навряд чи стосувався російських солдатів. (з сайту daylife.com.)

«Війною на Росію не підеш, вона має атомну бомбу і всі можливі види зброї, зокрема, вакуумні, глибинні й голчасті бомби. Росію можна перемогти лише політичним шляхом», — міркує Нафіс Кашапов, який уже кілька років є «російським емігрантом» в Україні. Його брат–близнюк Рафіс, який очолює Татарський громадський центр, залишається в Набережних Челнах під наглядом спецслужб РФ. У грудні минулого року сесія Міллі Меджлісу волзьких татар у діаспорі оприлюднила звернення до світового співтовариства з проханням визнати незалежність Республіки Татарстан. Та чи цікавить ситуація в Татарстані більш благополучних і вже колишніх в’язнів «тюрми народів»? Чи має Київ перейматися долею далекої Казані? Про це — наша розмова з одним із лідерів татарського національного руху Нафісом Кашаповим.

— Пане Нафісе, в Україні мешкають десятки тисяч волзьких татар. Вірогідно, що вони мають якусь громадянську позицію. Утім складається враження, що «головний центр» татар у Києві — Всеукраїнське татарське культурне товариство «Туган Тел» — переймається лише піснями, танцями й національною кухнею...

— Не лише. Його керівник Канафія Хуснутдінов — активний представник Росії на теренах України. Жоден захід у посольстві РФ не обходиться без нього. У травні минулого року він узяв участь у з’їзді «Соотєчєствєннікі і російські регіони» у Москві, а в листопаді вже організовував Всеукраїнську координаційну раду російських «соотєчєствєнніків» у Києві. І очолив там одну з п’яти комісій — з корінних народів Росії. Урешті, в грудні минулого року Хуснутдінов отримав орден Дружби народів із рук Володимира Путіна. Прикметно, що в Татарському домі в Києві розмовляють не татарською, а російською. А татари на території України підтримують переважно Партію регіонів та комуністів і бояться національного руху українців.

— А в самому Татарстані рідну мову й історію вивчають на достатньому рівні?

— На жаль, ні. У Росії сьогодні нараховується близько шести мільйонів татар. 70 відсотків із них не знають рідної мови. У 2007 році Держдума прийняла доповнення до закону «Про освіту», яким скасувала вивчення у школах республік РФ національних мов, у тому числі й татарської, з 2009 року. Під виглядом «оптимізації» закривають національні дитсадки, школи, ВНЗ. Хитромудрим механізмом державного тиску за останнє десятиліття майже знищено національне радіо і телебачення, татарськомовним журналістам і письменникам праця не оплачується. Щоб захистити дисертацію, очолити кафедру в університеті чи стати професором, тим паче академіком, татари мають змінювати свої імена і прізвища на російські.

Десять років тому в нас у школах вивчали історію татар за підручниками, які написали татарські вчені. Ці підручники тепер вилучені зі шкільних бібліотек. В усіх школах Російської Федерації вивчають лише викладену з проросійського погляду історію. У «єдиноросійському» підручнику росіян описано як мужніх героїв і просвітителів, а «народи Росії» — як другосортні або напівдикі племена, не здатні до життя без великого покровителя. На одній із картинок підручника зображено татар, які смажать на вогнищі і їдять людей... Міністерство освіти й президент Татарстану нічого не можуть із цим вдіяти. До речі, пригадаймо: тільки–но перший президент Грузії Звіад Гамсахурдія ввів у школах країни навчання рідною мовою і вивчення національної історії — тут же російські війська обстріляли президентський палац. А минулого тижня ФСБ арештувала у Набережних Челнах відому письменницю й громадського діяча Фавзіє Байрамову, яка «посміла» виступити на прес–конференції в Туреччині щодо ситуації в Татарстані. Ще на дев’ятьох активістів відкрито кримінальні справи. У будь–якій державі Москва придушує порухи до національної незалежності.

— Гадаєте, що лише Москва винна в усіх цих бідах, чи, може, слабкість кожного народу також відіграє свою роль?

— Я був майже в усіх «гарячих точках» — в Азербайджані, Чечні, Інгушетії, Кабардино–Балкарії. І ставив одне й те ж запитання: «Хто винен у цих війнах?». Всюди відповідали: винна Москва. У Слєпцовському біля Назрані (столиці Інгушетії) у спортзалі школи понад 200 біженців різних національностей розташувалися просто на підлозі, на матрацах або на соломі. У їхніх родинах багато загиблих, їхні домівки зруйновані... Вони розповіли, що спершу звинувачували Дудаєва. Але зрозуміли, що він правий. А бандити — це Єльцин, Стєпашин, Грачов. Згадаймо, коли СРСР став хитатися в передсмертній агонії, першими заявили про відхід від Росії Азербайджан і Вірменія. І Москва влаштувала різню, щоб інші національні республіки боялися й думати про подібне.

— Усе ж не москвичі різали вірмен і азербайджанців. Якби Москва покликала, а ніхто не відгукнувся — може, й не було б кровопролиття...

— Для різні між вірменами та азербайджанцями зібрали тих, що воювали в Афганістані, військових зі спецбригад, неврівноважених людей, які ненавиділи азербайджанців і вірмен. До речі, коли ми побували в тій «гарячій точці», то й азербайджанці, і вірмени в один голос стверджували, що війну організувала Москва. Вірмени розповідали, як брали в полон азербайджанців: годували й відпускали. Так само чинили й азербайджанці. Один одного підтримували. Це рука Москви зіштовхує народи, організовує міжнаціональні війни.

До речі, в поїздки до «гарячих точок» ми завжди запрошували газетярів і тележурналістів. Був зібраний чималий відео­архів про злочини Москви, він зберігався в Татарському громадському центрі в Набережних Челнах. У 2000 році центр розгромили співробітники ФСБ. В акції були задіяні всі силові структури, навіть пожежники. У нас відібрали приміщення, забрали всі документи й відеозаписи. Тепер відмовляються віддати, заявляють, що архів спалили.

— Відомо, що загони чеченців минулого літа воювали на боці Росії проти Грузії...

— Немало є зрадників, сріблолюбців або просто наївних людей серед усіх народів. У них коротка пам’ять. Адже Росія не дякує тим, хто проливає за неї свою кров. У роки Великої Вітчизняної війни, якби не Україна, Білорусь, Прибалтика, Татарстан, Чувашія, Башкирія, — німці стерли б Москву з лиця землі... Нині Путін мав би безкоштовно давати Україні газ і наф­ту — за те, що стільки мільйонів українців загинули за Союз, а значить — за Росію.

— Очевидно, має бути солідарність між націями, щоб і один одному, і світові нагадувати про свої права. Ви знайомі з діяльністю Антибільшовицького блоку народів, зініційованого Степаном Бандерою?

— Про Степана Бандеру знаю: замолоду читав, як за ним слідкував КДБ, як його вбили. А в Україні детальніше дізнався про його працю для визволення народів «соцтабору». Такий блок потрібен сьогодні всім національностям, яких досі тримає під своїм чоботом Росія. Ми майже 20 років працюємо, щоб об’єднати визвольні рухи національних республік Російської Федерації. Інакше жодна з них не зможе розвиватися вільно. Росія постійно поодинці буде їх душити. До речі, татарський визвольний рух підтримують російські світлі голови: організація «Меморіал», директор Інституту правозахисних організацій Росії Валентин Гефтар, правозахисник Сергій Кова­льов. Коли мого брата Рафіса посадили у психушку, Ковальов відправив прокурорам Росії і Татарстану відкриті листи з вимогою його звільнити. Нам допомагають євреї — правозахисники й журналісти, зокрема колишні політв’язні радянських концтаборів. Одним із перших на території України мене підтримав Йосиф Зісельс, він писав листи до ООН, щоб мене не арештували й не депортували до Росії.

Ми співпрацюємо з правозахисниками й журналістами з різних країн, з ОБСЄ, ООН. У 2003 році Татарський громадський центр організував Між­народний конкурс «Народ має знати правду!». Люди з різних країн надсилали нам свої статті, роздуми, спогади різними мовами — про історію, культуру, «гарячі точки», правозахисну працю. Після цього на брата напали — 18 переломів! Через два роки ми спробували знову організувати такий конкурс, але вже не мали колишніх фінансових можливостей.

— Ви співпрацюєте з кримськими татарами?

— Уже понад 20 років! Ми ще в 1990–ті роки відправили кримчанам Кашапових. Маємо хороші стосунки з Мустафою Джемільовим. Проте серед кримських татар також є проросій­ські угруповання, спецслужби РФ налаштовують їх проти України.

ДОСЬЄ «УМ»

Нафіс Кашапов

народився 1958 року в селі Тумутук у Татарстані. Отримав середню освіту. Після армії з братами працював на Камському автомобільному заводі. Зацікавився історією та культурою татар. З початку 1990–х відвідує «гарячі точки» на теренах колишнього СРСР. Брати Кашапови були на той час успішними підприємцями і фінансово підтримували відродження татарської мови і культури. За їхнього сприяння видано й безкоштовно поширено десятки назв книг мільйонними накладами; надана гуманітарна допомога народам Російської Федерації та колишнього СРСР, що постраждали від воєнних конфліктів; організовані акції на підтримку репресованих народів. Врешті, влада РФ позбавила братів можливості мати свій бізнес, відтак Татарський громадський центр залишився без приміщення і фінансового живлення. У 2005 році Нафіс Кашапов емігрував із Татарстану в Україну і продовжує політичну діяльність.

ДОВІДКА «УМ»

У багатьох регіонах Росії молодики–расисти нападають на мечеті й синагоги, мусульман­ські кладовища. Молодіжні організації охоче складають «списки ворогів російського народу», які «мають бути знищені». На стінах будинків і парканах систематично з’являються знаки нацистської свастики і написи: «Росія — для росіян!», «Кавказців — на Кавказ, азіатів — в Азію, татар — у Казань!». Російська влада, як правило, дивиться на такі «бешкети» крізь пальці. А спецслужби тим часом переслідують тих же «ворогів Росії» — громадсько–політичні й правозахисні організації, а також мусульман, під виглядом боротьби з тероризмом.

 

КАЗАНСЬКЕ ХАНСТВО

Фортеця Казань — центр Казанського ханства, закладена на початку XІ ст. Культура, релігія, писемність успадковані від Волзької Булгарії та Золотої Орди. У 1552 році після двомісячної облоги 150–тисячне військо Івана ІV (Грозного) завоювало Казань. Землі ханства приєднані до Росії. Татарське населення виселили за межі міського посаду; розпочалась його насильницька християнізація.

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>