Трилінгва Рауля Чілачави

29.05.2009
Трилінгва Рауля Чілачави

Минулого тижня в Ризі відбулася презентація видання «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі відразу трьома мовами: грузинською, українською (переклад Миколи Бажана) та латиською (переклад Екаба Янсона­Сайви та Арвідса Скалбе за редакцією Іманта Аузіньша). За збігом обставин наша розмова з автором цього проекту Раулем Чілачавою, який нині в ранзі посла представляє інтереси України в Латвії, відбувалась напередодні — саме в той день, коли книгу підписували до друку. І йшлося про відносини не тільки наших двох держав, постійно спливала тема третьої країни — Грузії, батьківщини мого співрозмовника.

 

«Спершу діаспора вважала: цей дядько не наш»

— Пане Чілачаво, як українська громада Латвії сприйняла те, що нашим послом призначили неукраїнця?

— Ніхто мені не подав жодного знаку, але я відчував, що в повітрі незримо висіло: «це дядько не наш». І я це сприйняв нормально. Якби я, будучи громадянином України, довідався, що в Київ послом Грузії прислали, наприклад, азербайджанця, то сказав би: в Грузії що — грузина не знайшли? Це цілком логічно! Звичайно, все залежало б від того, що то за азербайджанець... Тому коли я приїхав до Риги, одразу зібрав усю українську громаду, виступив перед нею, і з перших же днів недовіра та підозри розсіялись. Склалося так, що вірчу грамоту я вручав 9 лютого, а 25 лютого — день народження Лесі Українки. Я відразу організував вечір, присвячений письменниці, показав свої книжки про Лесю, переклади. Я тоді заявив: посольство — це наш спільний дім, ласкаво просимо. І крига скресла остаточно. У місті не відбувається жодна українська акція, де б не брали участі посол, його дружина, а іноді все посольство.

— Пам’ятаю, в кінці вісімдесятих років ви були серед тих, хто відстоював самостійність України...

— Так, я був дуже активним членом Руху, і коли писали перший статут, навіть брав у тому участь. Пізніше, зі здобуттям незалежності, я пішов на дер­жавну службу, і хоч не став активістом партії, але завжди їй співчував, бо то була єдина сила, яка справді виражала національні ідеї в Україні. Я вважав, що, борючись за українську незалежність, водночас борюсь і за незалежність Грузії. І це було абсолютно правильно, бо обидві наші держави сильно прив’язані одна до одної. У наших євроатлантичних прагненнях Латвія та інші східноєвропейські держави беруть над нами певне шефство, і в цій темі весь час поряд ідуть Грузія й Україна.

— А наша держава підтримує громадські організації діаспори фінансово?

— Деякі гроші перепадають. Нещодавно виділили сорок тисяч гривень на проведенння кількох концертних заходів та видання книжки. А оце вчора приїхав автобус із Києва і привіз для національно­культурних товариств Латвії по десять комплектів чоловічого і жіночого національного одягу, музичний центр, електрогітару, трохи літератури. Звичайно, цього дуже мало, хотілося б більше.

«Я грузинський поет, а пишу українською»

— Ви працюєте в Ризі четвертий рік. Скажіть, у вашій творчості з’явилась латвійська тема?

— Так, і не тільки латвійська, а й литовська! Нещодавно за сприяння нашого посольства у Вільнюсі вийшов альбом, де поєднано кольорові репродукції картин Чюрльоніса та мої вірші, які є поетичними рефлексіями над ними. До речі, їх надруковано трьома мовами — українською, грузинською і російською.

На жаль, українсько­латиські літературні відносини майже завмерли. За останні п’ятнадцять років я можу назвати в активі хіба що «Антологію латиської поезії» та окрему книжку Кнута Скуєнієкса — обидві в перекладі Юрія Завгороднього. А в Латвії за цей період твори українських письменників зов­сім не видавали. Звичайно, я постарався пожвавити цей процес. Спершу переклав Райніса і Аспазію українською та грузинською мовами, додав оригінали — і видав їх окремою книгоютрилінгвою. Її вихід зробив фурор: посол іншої країни переклав двох найвидатніших латиських поетів та ще й двома мовами! Тоді президент Латвії Вайра ВікеФрейберга запросила мене до себе і подякувала. І коли я кудись приходжу і приношу книжку Райніса й Аспазії у своєму перекладі, то вона слугує перепусткою: на тебе дивляться як на свою людину, а для дипломата це багато важить. А потім переклав грузинською та українською і видав книжками двох найбільших латиських поетів ХХ століття — Олександра Чака та Ояра Вацієтіса. Були великі презентації, які висвітлювались по радіо, телебаченню, у пресі. Так що в цьому сенсі Україна звучала постійно.

— А навпаки — переклади з української на латиську?

— Минулого року я спільно з Імантом Аузіньшем підготував і видав збірку поезій Шевченка двома мовами. А зараз повністю готовий рукопис «Антології української поезії» латиською мовою з моєю розлогою передмовою. Вона відкривається Гімном України, далі йдуть Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Павло Тичина та інші — і так до сучасності. Наймолодша серед них — Анна Багряна. Всього в антології представлено дев’яносто українських поетів, і їхні твори подано в перекладах відомих латиських поетів. Я частково використав уже опубліковані переклади, але більшість перекладено вперше. То була велика робота, і в ній мені допомагала дружина, яка готувала російською мовою підрядники. За цей час у мене вийшло і кілька власних книжок. Але звання українського поета вважаю для себе перебільшенням — я грузинський поет, що вміє писати й українською мовою.

— Як би ви оцінили літературне життя в Латвії?

— Воно дуже складне. Письменницька спілка ще існує, але її виселили з фешенебельного приміщення в центрі, дали маленьке десь на околиці. Всі видавництва приватні, так що видатись важко. Правда, є тут фонд культурного капіталу, який за спеціальними про­ектами видає гранти на вибіркові книжки, але того надзвичайно мало. Ще трохи дають кошти на просування літератури за кордоном — наприклад, щойно вийшла «Антологія латиської поезії» в Болгарії.

— У нас така практика ще не з’явилась?

— На жаль, ні. Кошти на «Антологію української поезії» мені доводиться шукати серед банкірів, бізнесменів. Правда, під егідою Арсенія Яценюка минулого року створено фонд Open Ukraine — «Відкрий Україну». Я написав туди одразу, що у нас є готовий проект — згадана «Антологія». І що, ви думаєте, мені звідти відповіли? Що поезія не є презентабельним видом літератури і не може, так би мовити, представити українську культуру! Якщо вони так розуміють, що Тарас Шевченко з Ліною Костенко чи Іван Франко з Дмитром Павличком непрезентабельні — ну тоді вибачте... Українська поезія — це одна з найпотужніших європейських поезій, просто наші письменники не такі розкручені, як інші європейські. Можу навести приклад: у 1970 році Миколу Бажана висували на Нобелівську премію, але він сам відмовився, бо побоявся. То був великий поет і велика людина, і я пишаюсь, що у Спілку письменників мене приймали за його рекомендацією. Ще додам, що аналогічна картина складається і з грузинською літературою, я можу назвати низку подібних імен. Візьмімо хоч би Отара Чіладзе — письменника такого масштабу я у світі сьогодні не знаю!

Коли ми говоримо про літературні проекти, звичайно, беріть до уваги, що в мене зов­сім інша основна робота, яка не перетинається з літературою.

«І виробляти спільно з латишами продукцію «Мейд ін Європа»

— У якому стані зараз економічні стосунки між нашими країнами?

— Мовою цифр можу сказати, що товарообіг між Латвією і Україною перебуває на рівні 450 мільйонів доларів, причому з великим позитивним сальдо, яке перевищує 320 мільйонів доларів, на користь України. З України йде переважно продукція металургії, хімічної та легкої промисловості. А Латвія нам постачає рибну, медичну, деревообробну продукцію, електротовари.

— Український капітал працює в Латвії?

— Певні українські інвестиції є приблизно в трьохстах бізнесових структурах, здебільшого в банках. Скажімо, тут діє відділення «Приватбанку» — там уже стовідсотковий український капітал. В Україну теж ідуть латвійські підприємці — у сферу обслуговування, готельний бізнес, банки. І ще латвійці в Україні орендують землі, де вирощують рапс, і навіть мають невелике підприємство, де переробляють його на біопальне.

Виникли й інші цікаві ініціативи. Латвія — складова частина Європейського Союзу, і тут можна зробити спільне українсько­латвійське підприємство для складання якогось агрегату чи машини, що випускається в Україні. Привозите сюди запчастини — а вони набагато менше оподатковуються, ніж цілі агрегати, — випускаєте тут, пишете «Мейд ін Європа». І наша продукція піде як євросоюзівська на ринок із півмільярдним населенням! Білоруси цим уже скористались: складають тут свої трактори і щороку продають по тисячі екземплярів — хіба це погано? Зараз вони вже заявили, що вантажні МАЗи будуть тут складати. Це дуже вигідно, але треба, щоб хтось з українських бізнесменів показав приклад.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Рауль Чілачава — член спілок письменників України та Грузії (з 1974), автор близько 90 книг, монографій, перекладів, публіцистики.

Народився 15 травня 1948 у с.Чітацкарі, Грузія. Закінчив факультет журналістики Тбіліського дер­жавного університету (1965—1970); стажувався в Київському університеті ім. Т.Шевченка (1967—1970).

Багато років працював заступником міністра у справах національностей та міграції України, очолював кафедру української та світової літератури Державної академії культури і мистецтв, був професором Київського національного університету ім. Т. Шевченка і Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.

Доктор філологічних наук, з 2000 року — професор.

З грудня 2005 року — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Латвійській Республіці. Почесний доктор філології Латвійської академії наук.

Одружений, має двох синів. Дружина Ія Павлівна — філолог.

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>