Лукашенко — неповноцінний, але партнер

На стартовому саміті нової програми Європейського союзу для східних сусідів Олександр Лукашенко присутнім не буде, хоча раніше «явка» була запланована. Замість «бацьки» в Прагу полетіли перший віце–прем’єр Володимир Семашко і міністр закордонних справ Сергій Мартинов. Крім того, до столиці Чехії попрямувала делегація опозиційних білоруських політиків. Однак незважаючи на відсутність Лукашенка на саміті, Білорусь дедалі активніше рухається в бік Європи і повільніше — в бік Росії.

Про шкоду рукостискань

Офіційно Лукашенка в Празі чекали. Запрошення на саміт «Східного партнерства» йому особисто передав міністр закордонних справ Чехії, що головує в ЄС, Карл Шварценберг. Однак деякі європейські політики говорили про неприйнятність запрошення в Прагу «останнього диктатора Європи». Відразу після візиту Шварценберга до Мінська прес–служба президента Чехії Клауса поширила офіційну заяву, в якій висловила «здивування політикою подвійних стандартів», а також повідомила, що «Вацлав Клаус не збирається потискати руку Лукашенку і приймати його у своїй резиденції у Граді».

Про своє небажання бачити Лука­шенка на саміті «Східного партнерства» заявляли й інші європейські політики. Наприклад, глава МЗС Нідерландів Максим Ферхаген також сказав, що не потисне руки білоруському президентові. Всі ці демарші щодо рукостискань помітно розізлили Лукашенка. Під час недавнього візиту до Риму він заявив журналістам: «Що стосується саміту у Празі, то я б просив не надавати цьому особливого значення. Якщо комусь незручно, що на саміт поїде Лукашенко, то Лукашенка там не буде».

Хмизу в багаття підкинула й білоруська опозиція, більшість представників якої вважали, що приїзд їх політичного опонента в Прагу неприйнятний. Екс–кандидати в президенти Білорусі Олександр Козулін, Станіслав Шушкевич, Зенон Позняк і голова Ради Білоруської Народної Республіки Івонка Сурвіла, що діє в еміграції, спрямували в Брюссель спільну заяву, яка засуджує запрошення Лукашенка в Прагу. «У випадку, якщо Лукашенко туди все ж поїде, ми вимагаємо, щоб і представники опозиції також були присутні на саміті», — заявив Олександр Козулін.

Лукашенко відгукнувся про це жорст­ко: «Я бачив, що ці опозиціонери написали в Брюссель. Це навіть не опозиціонери. Це — вороги народу. Адже вони виступають проти того, що вигідно Білорусі» (цитата зі щорічного звернення до парламенту і народу).

Рішення, чи їхати в Прагу президентові Білорусі, відтягували практично до останнього. Багато аналітиків були впевнені, що на саміт Лука все–таки прибуде, адже це могло стати для нього гарним піаром напередодні президентських виборів. Приїзд Лукашенка на «Східне партнерство» міг стати своєрідним месиджем білоруському народові: «Дивіться, тринадцять років вони не пускали мене на територію Євросоюзу, називали диктатором і впроваджували санкції — і ось тепер я тут! Вони мене самі покликали!»

Однак цього не сталося — європейські лідери і керівники країн програми «Східне партнерство» будуть урятовані від емоційних незручностей, які могла спричинити присутність на саміті білоруського автократа. Замість нього в Чехію відряджені зручніші чиновники. «Оскільки зміст «Східного партнерства» суто прикладний і охоплює соціально та економічно значимі напрями співпраці — торгівля, енергетика, транспорт, міграція, його курирування віднесено до компетенції уряду», — пояснили в білоруському МЗС.

«Бацька» посилається на Господа

Сам Лукашенко поспішив пояснити суспільству: його відсутність на празькому саміті не означає, що політика потепління відносин на західному фронті вичерпана. Позавчора він дав інтерв’ю агентству «Рейтер», заявивши: «Не треба нам дивитися один на одного через паркан. По–перше, нам потрібно зруйнувати в умах уявлення про те, що Білорусь можна ізолювати, десь привчити. Від цієї ідеології треба відмовлятися. Водночас навряд чи Європа виграє, якщо ми збудуємо на кордоні з ЄС якусь залізну завісу».

Говорив Лукашенко і про потепління відносин зі Сполученими Штатами. Фраза, сказана ним на цю тему, претендує увійти до золотого фонду цитат Олександра Григоровича: «Мабуть, настав той час, і Господь чітко вирішив, що досить. Давайте, сідайте, розмовляйте і робіть відносини кращими в ім’я миру і народів».

А от у стосунках із Росією Господь, певно, зайняв дещо іншу позицію. У тому ж інтерв’ю «Рейтеру» Лукашенко сказав, що зі східними сусідами не все так просто і будівництво «союзної держави» просувається не так, як раніше планувалося. Зокрема, президент скаржився на торговельні перепони, які лаштує Росія для Білорусі: «Якщо ми будуємо союзну державу, то яка різниця між підприємствами Росії та Білорусі? Не повинно бути ніякої. Ціни мають формуватися залежно від попиту та пропозиції. Росія вийшла з цього договору (про вільний товарообіг. — Авт.). Це підриває основи союзного будівництва. У нас безмитний простір, а Росія запровадила на нафту мито. Це, звичайно, не сприяє нашій більшій єдності».

Що ж до внутрішньої політики, то, як зазначають білоруські правозахисники, в царині демократії суттєвих змін у Білорусі наразі не спостерігається. Однак деякі кроки адміністрація Лукашенка вже зробила, наприклад, випустила із в’язниць майже всіх політв’язнів, повернула в кіоски дві незалежні газети, зареєструвала один опозиційний рух. Для Європи Лукашенко поки не повноцінний, але вже партнер.