НАЦболіле питання

Голова Громадської організації «Вінницька правозахисна група» Дмитро Гройсман заявляє, що 1 травня під час святкової демонстрації у Харкові правоохоронці незаконно затримали 19–річну громадянку Російської Федерації Ганну Плосконосову, активістку забороненої екстремістської Націонал–більшовицької партії Росії (НБП). Юну нацболку, яка через політичні переслідування залишила батьківщину й отримала політичний притулок в Україні, доправили до Дзержинського районного управління міліції Харкова за звинуваченням у порушенні правопорядку під час проведення масових зібрань (стаття 185 адміністративного кодексу України). Суд визнав російську біженку винною й наклав адміністративне покарання — штраф у розмірі 204 гривні.

Пан Гройсман, який взявся захищати росіянку, стверджує, що справжніми причинами для її затримання й покарання стали... критичні висловлювання й гасла на адресу українського Президента — Ганна Плосконосова під час мирної демонстрації нібито вигукувала гасла на кшталт «Ющенко, геть!», що й привернуло увагу міліціянтів. Правозахисник звинувачує українську владу (суд і всіх, всіх, всіх) у переслідуванні дівчини за політичними мотивами. Він обіцяє звернутися до Європейського суду з прав людини, якщо Апеляційний суд Харкова не зніме звинувачення з його підопічної.

Можна було б лише поспівчувати нещасній дівчині, яка залишила рідну землю й поневіряється на чужині, якби не одне «але». Так, Дмитро Гройсман зосереджує увагу на затриманні однієї росіянки, тоді як на інтернет–сайті київського відділення НБП першотравневі події у Харкові висвітлені дещо інакше. Зокрема, в повідомленні від 1 травня 2009 року йдеться про те, що «під час мирної першотравневої демонстрації правоохоронцями були затримані нацболи Олександр Урусов і Павло Правота». Сталося це після того, як «посеред кволих старечих гасел націонал–більшовики виголосили свої» (які саме — не конкретизується. — Авт.). Їхні соратники, які перебували неподалік, поспішили на допомогу і були також затримані міліціянтами. Ними виявились (увага!) — киянка Ірина Біденко і громадянка Росії Ганна Плосконосова. Отже, залишається лише уявити, які «критичні гасла» лунали тоді.

Однодумці й захисники Ганни не втомлюються звинувачувати й нещадно критикувати українську державу з приводу зазначених подій. Тут тобі і гноблення інакомислячих, і політичні переслідування, і, зрештою, аморальність у ставленні до знедолених біженців (Ганна Плосконосова не перша й, певно, не остання з російських опозиціонерів, хто отримав прихисток від української влади. — Авт.). Однак виникає цілком логічне запитання: навіщо в такому разі шукати захисту від жорстокої російської влади в негостинній Україні, особливо враховуючи той факт що «вірні лімонівці» взагалі не визнають української державності, повсякчас нагадуючи про це не лише пустопорожніми словами, а й реальними діями.