А ось і ягідки...

Пояснюю відразу: маршала гречки (Черновецького) і маршала Гречка (вулицю) ніхто не скасовував. Просто та частина вулиці, котра є приватним сектором, власноруч скидає тенета радянського минулого і вдається до самоідентифікації. «УМ» уже писала про те, що вивіска «вулиця Баклажанна» ні з того ні з сього вигулькнула на периферійних київських Нивках. Чорні букви на жовтому тлі спеціально замовленої (так, це не якесь картонне «фуфло»!) вивіски щодня мигтять перед очима авторки цих рядків — по дорозі на роботу і з роботи. Поки така ініціатива була в однині, ми сприймали це як забавну витівку когось із місцевих жителів. Але креатив має, вочевидь, схильність до клонування. Слідом за Баклажанною, вулиця Гречка стала також Огірковою та Порічковою. Маємо тепер чотири в одному — одного маршала та овочево­ягідний мікс.

Відтак «УМ» у складі «журналіст плюс фотокор» рушила на Порічкову, чи то пак, Огірков, у поспілкуватись із аборигенами та розпитати їх, як дійшли вони до такого життя. Першим ми зустріли дідуся з песиком, який тільки плюнув, зачувши наше питання. Хотів, очевидно, плюнути символічно, а поцілив прямо на туфлю. Песик, слава Богу, ставлення до проблеми ніяк не виявив.

Друга перехожа — жіночка — зніяковіло усміхаючись, вимушено погодилась із нашою власною версією, що новації навіяні, очевидно, піснею Юрія Антонова «Пройдусь по Абрикосовой, сверну на Виноградную и на Тенистой улице я постою в тени...». Ми навіть не підозрювали, як далеко були від істини, доки, промаявшись на вули ці, не набрались куражу і не постукали в одні ворота.

Наша третя співрозмовниця, що назвалась Інною Анатоліївною, відразу спитала, чи читали ми в дитинстві Носова. Оскільки ключовим було слово «дитинство», ми чесно зізнались, що читали, але потім успішно забули. Отже, Микола Носов, що створив чарівливого бевзя Незнайка, оселив його у Квітковому місті, частини якого мали флористичні назви: вулиця Дзвіночків, алея Ромашок, бульвар Волошок. А найліпший друг Незнайки Гунька жив, уявіть собі, на вулиці Маргариток. (Це вам не морально застарілий проспект Радянської України). А ще у Квітковому місті протікала Огіркова річка, яка, зокрема, й надихнула «маршалогреківців» на подвиг: адже замовити «серйозну» вивіску у тій чи іншій фірмі вартує і часу, і трудів, і грошей.

Ми повірили у версію з Незнайкою, але мали ще низку запитань: чому, наприклад, вулиця також називається Баклажанною? І Порічковою? Й чому, власне, всі вивіски сконцентровані на одній вулиці — хіба у Квітковому місті було прийнято плутати поштарів? Скажімо так: цікавих відповідей на свої питання ми не отримали. Хоч їх ми особливо й не вимагали. Адже це не журналістське розслідування, а просто включення у гру. Але до найближчого поштового відділення (що на сусідній вулиці Щербакова) таки навідались. Там ми спитали, чи пише хтось листи на вулицю Огіркову, і почули у відповідь прохання не заважати з дурницями. Нелюб’язні люди зі Щербакова, мабуть, точно не читали Носова.

Між іншим, сам Носов був родом з Ірпеня. Майже наш земляк. Адже звідти до Києва та Нивок — рукою подати...

ДО РЕЧІ

Андрій Антонович Гречко був членом Політбюро, маршалом та міністром оборони СРСР. Народився в Росії, але по смерті забезпечив собі піар на всіх радянських теренах. А огірки, баклажани та порічка — це просто корисні та смачні продукти харчування. Справжня вулиця Огіркова є у Львові. Зате в Києві є офіційно визнані вулиці Добрий Шлях, Стара Поляна, Тиха, Фруктова, Рожева, Квітуча, Річна, Ягідна, Яблунева, Світла, Сонячна, Ясна, Осіння, Лісна, Літня, Паркова, Садова.

А ще ми дізнались про те, що виготовленням уніфікованих вивісок у столиці займається контора під назвою «Київжитлоексплуатація». Замовлення їй передають районні адміністрації, які потім і керують розміщенням вивісок на будинках. У середньому одна вивіска коштує 615 гривень. (Хоч є і приватні підприємства, які виготовлять що завгодно, із власним спектром цін). Таким чином, перейменування проспекту Радянської України (нова назва: проспект Георгія Гонгадзе), що складається з 38 будинків, потягнуло з міського бюджету 23 370 гривень, перейменування вулиці Службової на Василя Степанченка (сім будинків) — 4 305 гривень. А «прописка» Івана Мазепи (на місці колишньої вулиці Січневого повстання, де розташовано 93 будинки) обійшлася в 57 195 гривень. А для фізичної особи перереєстрація особистих документів у зв’язку з перейменуванням вулиці коштує 51 гривню — ось така топонімічна арифметика...