Вгорі шумить — внизу не чути?
Перше, від чого довелось відмовитися, то це від спроби провести паралель із низкою масових виступів, що прокотилися кілька місяців тому європейськими столицями — від Балтії до Балкан. Викликані вони були наслідками світової фінансової кризи, що призвела до знецінення національних валют та різкого падіння рівня життя. Наприклад, Латвія, де взимку розігрітий алкоголем натовп молоді намагався розгромити парламент, відчула це дуже гостро: різко зросло безробіття, а тим людям, які не втратили робочих місць, помітно урізали заробітну плату.У Молдові виступи протесту відбувалися на іншому економічному тлі.
Кризові явища, безумовно, зачепили країну, є випадки невеликого скорочення персоналу на фірмах, але вони не стали поширеним явищем, так що безробіття суттєво не зросло. Це пояснюється ще й тим, що рівень ВВП із розрахунку на душу населення в країні не високий — його порівнюють із аналогічним показником у Судані. Інакше кажучи, з невеликої висоти довго падати не можна. Відповідно, національна валюта — лей — теж мало постраждала від впливу кризи, можливо, трохи зросли темпи щорічної інфляції. Люди очікували, що лей штучно утримується у зв’язку з парламентськими виборами і потім різко піде донизу. Проте після виборів минуло два тижні, а за один долар як давали 11 леїв, так і дають.
У президентському вагоні
Не обтяжуватимемо матеріал цифрами, але цікаво порівняти, як рядові громадяни прикордонної зони відреагували на різницю в падінні курсів гривні та лея. Товари в українських магазинах стали набагато дешевшими, і жителі Молдови потягнулись за продуктами в Україну. Дорогою до Кишинева мій сусід по купе, мешканець міста Окниця, розповів, що він щотижня їздить машиною до Могилева–Подільського для закупівлі продуктів — так вигідніше, бо економія помітно перекриває навіть дорожні витрати (його місячний заробіток еквівалентний 300 доларам, що відповідає середній заробітній платі молдованина).
Ціни в Молдові відчутно «кусаються». Якщо, припустимо, хліб коштує стільки, як і в Україні, то енергоносії дорожчі набагато: за одну кіловат–годину електроенергії мешканець Молдови платить 1 лей, що втричі більше, ніж у нас. Ще одна моя співрозмовниця повідомила, що повна оплата за оснащену по–сучасному двокімнатну квартиру (з телефоном, інтернетом, кабельним телебаченням) у неї становить трохи менше 500 доларів. Для повноти картини можна сказати, що мінімальна пенсія, наприклад, у сільському господарстві становить 507 леїв, або трохи менше 50 доларів.
Мені вдалося очима рядових працівників глянути на галузь, на якій гостро позначилась криза, — на залізницю. Вона особливо яскраво проступила після жартівливої фрази нашого прикордонника: «Знаєте, що їдете у президентському вагоні?» Перепитую, що мається на увазі, а він усміхається: «Та ви у вагоні — єдиний пасажир!»
Усю дорогу з Кишинева до Вінниці ми їхали в купейному вагоні удвох — я і провідниця. Вона розповіла, що останнім часом різко впали пасажиропотоки, тому працівникам зрізали платню із 2,7 тисячі леїв приблизно до двох тисяч. Їй до виходу на пенсію залишилось чотири місяці, і керівництво дороги пішло назустріч, зберігши повний обсяг зарплати. Вона розраховує на професійну пенсію — близько однієї тисячі леїв.
Жінка однозначно підтримує комуністів. Причому не з ідеологічних, а із суто практичних міркувань. Після 2001 року в країні стабілізувалася ситуація із виплатою і пенсій, і зарплат — люди отримують їх вчасно, а в попередній період заборгованості могли сягати до року, та й мінімальний розмір пенсії був еквівалентний восьми доларам. Аналогічні думки висловлювали й інші люди — не випадково основним електоратом Партії комуністів Республіки Молдова вважається, по–перше, сільське населення, по–друге, люди похилого віку, які особливо вразливі щодо рівня пенсійного забезпечення та, зокрема, виплат.
Та й саме слово «комуністи» у назві правлячої партії є, швидше, вдалим піар–ходом та ще трішки даниною традиції, аніж відбиває її суть, яка ближча до соціал–демократії. Насамперед їхня соціальна політика і одержує широку підтримку.
Курс на Бухарест
Кишинів, де мешкає понад 700 тисяч осіб (п’ята частина населення республіки), за електоральними симпатіями помітно відрізняється від глибинки. У столиці значно популярніші партії ліберального штибу, вони мають серйозну психологічну підтримку. Досить сказати, що міський голова Кишинева Дорін Кіртоаке — єдиний у країні мер, який представляє не комуністів, а партію ліберального спрямування.
В умовах Молдови не можна обмежитись класичним розмежуванням місць у політичному спектрі між лівими та ліберальними партіями за їхнім ставленням до розвитку бізнесу та рівня впливу держави на його регулювання. Річ у тім, що тут набуває особливої ваги міжнародний фактор, який багато що пояснює. Так, три парламентські опозиційні партії — Ліберальна, Ліберально–демократична та Альянс «Молдова Ноастре» («Наша Молдова») — мають відчутну прорумунську орієнтацію і бачать перспективи країни в об’єднанні з Румунією і входженні у ЄС саме таким чином. Комуністи ж виступають за євроінтеграцію самостійної Молдови і за всебічний розвиток відносин із СНД та Росією. Цей фактор відіграє, вочевидь, ключову роль.
Перемога комуністів на виборах 5 квітня примушувала і лібералів, і прорумунсько налаштованих громадян відкласти можливі кроки до об’єднання ще принаймні на чотири роки. Однак упродовж останнього часу ставлення до такого об’єднання не було незмінним.
З одного боку, ставало менше людей похилого віку, налаштованих однозначно проти такого об’єднання. Багато з них добре пам’ятають два міжвоєнні десятиріччя під Бухарестом, коли молдовани вважалися людьми другого сорту, і вони не хотіли б повернення тих часів.
З іншого боку, зростає кількість молоді, яка дивиться на майбутнє об’єднання як на важливу життєву перспективу, та й керівництво Румунії робить кроки назустріч, які об’єктивно ведуть до поглиблення таких настроїв. Наприклад, у ВНЗ Румунії пройшло навчання близько тридцяти тисяч студентів із Молдови, і більшість із них підтримує такий процес. Важливим чинником є подвійне громадянство: молдовани можуть отримати, крім власного, ще й румунський паспорт, який уможливлює вільне пересування в межах Шенгенської зони. Тобто рух у бік Румунії стає зручним для людей у суто практичній площині.
КОМЕНТАРІ
Протест проти результату квітневих виборів виявився також протестом молоді проти того, що можливе злиття двох країн відкладається на невизначений час — напевно, звідси йде і «румунський слід». Різні, не пов’язані між собою джерела вказують на те, що акцію було добре сплановано і організовано. А от ким — тут думки цілком протилежні, бо обидві сторони протистояння звинувачують суперника.
Член ЦК ПКРМ Александру Ісаєв висловився однозначно, розцінюючи події біля парламенту і президентури як «спробу державного перевороту»: «Сценарій полягав у тому, щоб спровокувати владу на жорстокий розгін маніфестацій. Розрахунок був простий: коли натовп почне громити президентську адміністрацію, палити парламент, тоді поліція почне застосовувати спецзасоби. У відповідь на це натовп почне поліцію вбивати, у свою чергу, поліція почне стріляти, на вулицях з’являться трупи... Хто зуміє давати інтерв’ю на тлі побитих, а краще — розстріляних студентів, той автоматично стане господарем Молдови».
Іншу думку мені озвучив Іуріе Колеснік, віце–президент Альянсу «Молдова Ноастре» — партії, яка на виборах здобула 9,76 відсотка голосів виборців: «Ми не брали участі в подіях ні сьомого, ні восьмого квітня, до них стосунку не мали. Єдиний раз ми вийшли на площу, щоб утихомирити натовп, і зробили це для того, щоб люди не постраждали. Влада самоусунулась від цього, що примушує нас думати, що вони це свідомо зробили, щоб притягнути людей поближче до будинків і щоб вони якомога більше зробили руйнувань. Це була акція спланована, добре відрежисована. Влада сама задумала цю акцію, сама провела її і зараз сама намагається відвести удар опозиції». На думку Колесніка, все це викликано тим, що у правлячої партії вже немає внутрішніх ресурсів боротьби, а тому вона шукає зовнішнього ворога, зокрема в особі Румунії.
ДО РЕЧІ
Румунія просить ЄС розслідувати «репресії комуністичної влади Молдови»
«Румунія вимагає від ЄС розслідування у справі репресій комуністичної влади Молдови проти опозиції, де нещодавно сталися порушення прав людини і свободи слова», — заявив президент Румунії Траян Басеску.
«Репресії, порушення прав людини та свободи, вислання журналістів та звинувачення на адресу Бухареста змушують нас вимагати союзного слідства», — пояснив Басеску. І додав: «Якщо репресивні дії триватимуть, то Румунія розгляне форми гуманітарної допомоги для осіб, безпека яких опинилася під загрозою, та їхнього захисту».
Під час заворушень у Кишиневі, які сталися після парламентських виборів 5 квітня, дві особи загинули, 30 отримали поранення та кількасот було заарештовано. Президент Молдови Володимир Воронін заявив, що є докази причетності Румунії до антиурядових виступів у Кишиневі. Газета «Файненшл Таймс» повідомила позавчора, що сотні молодих людей, заарештованих поліцією під час заворушень, піддавали «жорстокому, нелюдському або принизливому» трактуванню, їм відмовляли в юридичній допомозі. При цьому газета посилається на представника ООН.