«У карний розшук ідуть фанати своєї справи»

15.04.2009

Історія вітчизняного кримінального розшуку нараховує вже дев’ять десятиліть — правовою базою організації карного розшуку Української РСР став декрет Раднаркому «Про організацію карного розшуку» від 15 квітня 1919 року. Втім окремі підрозділи існували в Україні й раніше — ще за часів Української народної республіки. 90 років у людському вимірі — це кілька поколінь оперативників, десятки й сотні тисяч розкритих злочинів, заарештованих злочинців, врятованих життів. Про те, як живуть і чим пишаються нинішні розшуковці, розповів «УМ» заступник міністра внутрішніх справ, начальник кримінальної міліції Володимир Євдокимов.

 

«Раніше злочинність була не такою рухливою й інтернаціональною, як нині»

— Володимире Миколайо­вичу, чи вдалося підрозділу впродовж такого тривалого відрізку часу створити власну методику роботи розшуку? Можливо, є своя особлива професійна специфіка, етика? Що змінилося за цей час, в роки незалежності?

— Розшук, напевно, існував від самого зародження люд­ства. Відколи з’явилася друга людина на планеті, потрібно було спостерігати за ближнім, стежити за тим, аби він не крав яблука в Едемському саду (сміється).

Наше завдання — в першу чергу допомагати суспільству боротися зі злочинністю. А щоб допомагати, необхідно володіти інформацією про ті недоліки суспільства, які можуть спровокувати злочини. Потім треба професійно зібрати докази, далі — слід­ство й суд. Буремне сьогодення дає багато можливостей, що дозволяють нам в різні способи збирати інформацію, опрацьовувати її, бути обізнаними в суспільних процесах.

— Чим відрізняється нинішній злочинний світ у порівнянні з тим, що був десять, двадцять років тому?

— Раніше злочинність була не такою рухливою й інтернаціональною, як нині. В часи Радянського Союзу був обмежений виїзд за кордон, а значить, і менше шансів налагодити злочинні зв’язки поза межами держави. Зараз у злочинців є можливість переміщуватися по всьому світу, співпрацювати зі злочинними організаціями інших країн, а от співробітникам карного розшуку доводиться дотримуватися усіх формальностей — зокрема, отримувати відповідні дозволи, щоб заарештувати злочинця. Це дещо пригальмовує процес, але навіть за таких умов нам вдається зробити багато.

«Злочинці зазвичай обирають для переховування країни СНД»

— Які у вас стосунки з вашими закордонними колегами? Непорозумінь не виникає?

— Починаючи з 2001 року, доволі регулярно проводимо щорічні міжнародні зустрічі керівників карного розшуку країн СНД. Ми знаємо один одного, вітаємо зі святами, спілкуємося, легко, навіть у телефонному режимі, вирішуємо нагальні питання. Але є проблеми іншого характеру. Приміром, дещо затягують процес питання екстрадиції. Злочинці, уникаючи покарання, здебільшого обирають для переховування країни СНД, і зазвичай ми легко знаходимо порозуміння з нашими колегами на сході. Що ж до зарубіжжя західного напрямку, то доводиться розраховувати на допомогу Інтерполу — для якнайшвидшого розшуку й доставки підозрюваного в Україну. Наприклад, операція з арешту Волконського­Шахова відбувалась у тісній співпраці з цією міжнародною організацією, інакше пошук Шахова нам довелося б здійснювати самостійно практично по всій Земній кулі.

— Отже, за вашими словами, співробітники карного розшуку доволі часто бувають за кордоном. Чим відрізняється робота тамтешнього кримінального розшуку? Чи виникають складнощі під час проведення спільних оперативних заходів?

— Жодних складнощів. Існує така теза, що розшуковці зрозуміють один одного, навіть не знаючи мови. Можу запевнити, порозуміння досягається майже моментально. У нас однакові завдання, одні й ті ж проблеми — наприклад, взаємодія з прокуратурою, судами чи іншими правоохоронними підрозділами, — все однаково відбувається що у нас, що у них. Усе це нас об’єднує.

Звичайно, в роботі західних колег є окремі моменти, які полегшують їм життя. Водночас, коли в Україну приїжджають їхні представники й спостерігають за роботою тутешніх оперативників, вони захоплюються, на що здатні наші хлопці, не маючи під рукою навіть елементарних технічних засобів. Вони дивуються ентузіазмові українців, які, незважаючи ні на час, ні на вихідні дні, працюють і досить ефективно. Колеги з Заходу відверто кажуть, що якби й у них було щось подібне, плюс існуючі технічні засоби, то показники роботи правоохоронців були б майже ідеальними. А ми, в свою чергу, просто дива творили би, якби мали їхнє оснащення.

«Я сам би доплачував, аби працювати в карному розшуку»

— Робота ваших співробітників тримається практично на чистому ентузіазмі. Дійсно, матеріальне забезпечення міліції вимагає кращого. Але звідки в такому разі береться той ентузіазм? Чим керуються правоохоронці, йдучи працювати в кримінальний розшук?

— Середня зарплатня оперативника складає 1 400 гривень... Але поясню на власному досвіді. Свого часу, коли я прийшов у кримінальний розшук і батьки ще допомагали мені матеріально, мене не цікавила ані зарплата, ані будьщо інше. Я прийшов сюди по насолоду від заняття такою цікавою роботою. Бо це і робота, і хобі — все разом. Я сам би доплачував, аби працювати в карному розшуку і займатися такою цікавою й водночас небезпечною справою.

— Який якісний склад працівників карного розшуку наразі? Мається на увазі освіта, досвід?

— У карний розшук приходять співробітники винятково з вищою освітою, але є ще помічники — сержантський склад, де лише середня освіта допускається. Якщо брати за віковим цензом, то за останні роки, на жаль, відбулося три хвилі звільнень, які пройшлися, як цунамі, по правоохоронних органах. З наших лав пішло дуже багато висококласних фахівців, бо життя вимагало, бо держава, здавалося, забула про їхні потреби. Пішли, щоб остаточно не перетнути межу бідності, не скривдити себе, не почати брати хабарі. Пішли в банки, в інші комерційні структури, пішли, щоб заробляти собі на життя. Й усі вони наразі почуваються повноцінними людьми, заробляють нормальні гроші. Слід зауважити, що наші співробітники надзвичайно затребувані — їх та їхній професіоналізм високо цінують.

Я й на собі це відчув, коли десять місяців був без роботи. Тоді мені довелося побачити, де заробляють наші хлопці. Для нас, керівництва МВС, у свою чергу, важливо створити такі умови роботи, щоб люди, справжні професіонали, які нині працюють в охоронних структурах, повернулися в міліцію, а для цього потрібна мотивація. Наразі тих, хто працює в кримінальному розшуку понад 20 років, залишилося десятки. Більшість складають молоді (від одного до п’яти років вислуги) співробітники — втрачено баланс досвіду, втрачено середню ланку досвідчених оперативників. Не вистачає таких людей, які передали б свій досвід молодим, щоб виростити з них справжніх розшуковців.

«МВС хоче зняти власний фільм про карний розшук»

— А от чи схоже життя оперативників, яка нам показують у кіно, на реальне життя і роботу карного розшуку?

— Окремі фільми, наприклад «Вулиці розбитих ліхтарів» або «Місце зустрічі змінити не можна», звичайно, схожі. «Вулиці розбитих ліхтарів» — це і є якраз сюжети, запозичені із життя оперів карного розшуку Харківщини, Київщини. Якось кіношні «мєнти» приїжджали до Нікополя, то ми їм ще багато чого підказали, чимало курйозних моментів, які заслуговують на екранізацію.

У планах міністерства (а ми розмовляли з режисерами, сценаристами) — створення власного фільму про карний розшук, заснованого на реальних подіях. Планується близько 20ти серій...

— Вам роль у цьому фільмі не пропонували?

— Ні (сміється). Будемо залучати молодь...

 

Своє свято

«Ми знайшли автівки, в яких їздили раніше опери, і старі однострої Російської імперії»

— До 90річчя служби на вулиці Богомольця відкрили скульптурну композицію, присвячену розшуковцям (фігури кіногероїв Гліба Жеглова і Володі Шарапова), — розповідає Воло­димир Євдокимов. Окрім того, ввели нові нагороди для карного розшуку (медаль «Честь і доблесть» та ювілейні медалі), які вручаються винятково за конкретну роботу, конкретні успіхи, й розшуковці їх дуже цінують — як крапові берети в окремих спецпідрозділах.

Нам вдалося дістати однострої практично всіх періодів розвитку карного розшуку, включаючи й часи Російської імперії. Наші курсанти, вбрані в ці костюми, проведуть імпровізований парад. Також ми знайшли автівки, в яких їздили оперативники в різні часи. До ювілею вийшла в друк книга, присвячена історії карного розшуку, його героям.

Ми, звичайно, враховуємо наслідки кризи й складне становище в країні, тому особливих пишнот не буде, а решта фінансується на кошти розшуковців, на їхні добровільні внески — жодної копійки з бюджету МВС не було витрачено.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>