Колекціонери — найбільш «засекречена» мистецька спільнота в нашій країні. Пояснень цьо­му є чимало, починаючи від небажання зайвий раз спілкуватися з відповідними органами, в компетенції яких — дізнаватися, звідки, коли і за які гроші в людини з’явився той чи інший предмет старовини, і закінчуючи прагненням не провокувати злодіїв нажитися за рахунок власної колекції. Але днями ситуація змінилася — українські колекціонери вирішили покінчити зі своїм напівсекретним існуванням і оголосили про утворення Гільдії антикварів України.

Саламандра сиділа на невеликому округлому камені, який таким собі острівцем безпеки вивищувався серед швидкої води струмка. Чорне блискуче тіло її вкривали жовті плями неправильних обрисів. Маленька амфібія, що, попри свої розміри, виглядала якось шляхетно, по–королівськи, здавалося, не помічала мене. Вглядався в неї і не міг надивуватися: хоч сонце неначе й пригрівало, і сніг іскрився, й мало не танув на берегах цього закарпатського струмка, все ж таки — дванадцяте грудня... Як на мене — час не надто сприятливий для прогулянок саламандр. Утім земноводна істота вирішила інакше... Чому вона прокинулася? Навіщо скинула із себе зимове заціпеніння? Чи вона й не засинала сього року? Вилізла потішитися теплими променями сонячного дня, що так скидався на весняний?

Якщо Юрій Андрухович полюбляє витримувати інтригу до кінця, окутувати з’яву своєї книги таємницями і мовчанками, то «Мертвий півень» як істинно народний, а отже, щедрий, гурт нічого засекречувати у харківських підвалах–студіях не прагне. Слухайте на здоров’я, каже Місько Барбара, тільки не знімайте на мобільники й не вивішуйте в інтернеті. Врешті, альбом «Made in Ю. А.», який наразі посилено дописують, так і не здобудеться на повноцінну презентацію: ще восени якимись напрацюваннями з альбому «півні» ділилися під час своїх клубних концертів у різних містах України. Концерт у харківському «Джазтері» 8 квітня був усе ж хоча б міні–презентацією, бо на ньому виконали добру половину пісень з нового альбому. Вперше — з Юрієм Андруховичем. Окрім іншого, приємного і, як завжди, танцювального, було відео на пісню And the third angel sounded («Брат, піва кончілась!») від нью–йоркського режисера Алєхандро Більбао–Ґуерра. До «Made in Ю. А.» ввійшли пісні, написані на старі тексти Юрія Андруховича (приміром, «Пам’ятник», «Елегія післяноворічного ранку» «Ми так жили, немов співали джаз»...). Андрухович цього разу не просто декламує, а й співає разом із Міськом.

Минулої п’ятниці сталася подія, яку важко було уявити собі ще кілька років тому. Що вже казати про не такі далекі радянські часи. Отож на подіум львівського виставкового центру «Лемберг» вийшли українські письменники — переможці літературного конкурсу «Коронація слова».

На 87–му році життя після інсульту помер народний артист СРСР Євген Вєснік. Актор народився у Петербурзі 15 січня 1923 року. Потім сім’я переїхала до Кривого Рогу.

Сучасники Гоголя свідчать: коли письменник розповідав, то складалося враження, ніби це оповідь очевидця, — навіть якщо йшлося про давноминулі часи. Гоголь ніби й не розповідав, а малював. Ясна річ, ця манера відбилася і в його писаних творах, а вже літературознавці дійшли висновку: «Гоголь перекладав свої сюжети на мову живописних образів» (Нові гоголезнавчі студії. Випуск 5/16. — Ніжин: Аспект–Поліграф, 2007). Зрештою, це відомо кожному школяреві, який вчив напам’ять знамениті «пейзажні» уривки класика — про українську ніч, степ чи Дніпро. І коли потім раптом потрапляєш до якоїсь незнайомо–незайманої місцини, мимоволі «пригадуєш», що ти уже бачив цю красу. Очима Гоголя.

Поки ми розмовляли, я встиг добряче змерзнути, незважаючи на перші дні квітня: приміщення Липовецького районного архіву не опалюється. У таких умовах доводиться щодня працювати Олександру Роговому — керівникові цієї установи, а заодно авторитетному на Вінниччині краєзнавцю, розвідки якого розфарбували не одну білу пляму в історії регіону. В останні роки ім’я Рогового відоме далеко за межами країни. Його знахідки дозволили зробити важливий прорив у достоєвістиці, він став постійним учасником міжнародних наукових конгресів у цій галузі, а торік у співавторстві з московським дослідником Миколою Богдановим видав у Росії невеличким тиражем підсумкову книжку «Родословие Достоевского».