Зупиніть епідемію!

Ми звикли до того, що цукровий діабет — давня і ніби звична хвороба. Часто говоримо про епідемію ВІЛ/СНІД, нарешті всерйоз заговорили про туберкульоз, а про діабет згадуємо час від часу. Утім ця хвороба впевнено охоплює весь світ, не минаючи ані відсталих країн, ані розвинених держав. Якщо у 1994 році Земля мала 110 мільйонів хворих на діабет, то в 2000 — уже 175. ВООЗ прогнозує, що в 2010–му кількість таких пацієнтів сягне майже 240 мільйонів, а у 2030 році такий діагноз матиме кожен п’ятий землянин. Отже, йдеться про глобальну неінфекційну епідемію. До якої ми, на жаль, не готові.

Кожен скорочує життя по–свому

Часто ми бачимо людей із надмірною вагою? Часто, — відповість більшість. Чи замислюємося над тим, що їмо і як швидко завдяки цьому можемо вийти за межі здорової фігури? Звісно! Адже недарма жартують, що у нас є дві проблеми: що з’їсти і як схуднути. А втім знов («востаннє!») приходимо після робочого дня і накладаємо собі тарілку смаженої картоплі. Бажано — з котлеткою. Ні — краще з двома! А це згодом може призвести до серйозних змін в організмі...

«Якщо тридцятилітня людина нажила зайву вагу, у неї може з’явитися цукровий діабет другого типу, — говорить обласний позаштатний ендокринолог  управління охорони здоров’я Сумської обласної державної адміністрації Олена Подорога. — Зазвичай цей тип діабету з’являється після сорока, але зараз молодшає. Така людина може створити собі потрібний режим харчування, піти до тренажерного залу, скинути зайву вагу — і діабет просто зникне. Щоправда, не назавжди. Хвороба повернеться, але вже у шістдесят років. Якщо ж людина не займеться собою і «розвиватиме» свій цукровий діабет, то треба ще запитати, чи доживе вона до шістдесяти...»

Змальована сумна перспектива — не «страшилка». Коли говорити про два типи діабету, то перший (інсулінозалежний, спричинений передусім генетикою), кількісно практично не зростає. А от другий, викликаний надмірною вагою, прогресує надзвичайно активно. Звідки «ноги» у такого прогресу? Від неправильного харчування. Від малої рухливості, притаманної більшості з нас. Від стресів. Звісно, грає роль і генетична обумовленість.

Як свідчать дослідження, на одного діагностованого пацієнта припадає три–чотири людини, які мають цукровий діабет, але не знають про це. І це дуже небезпечна тенденція. Адже хворий на діабет може лягти спати, добре бачачи напередодні, а прокинутися сліпим на одне око — внаслідок розвитку діабетичної ретинопатії. Один із найстрашніших наслідків цього неінфекційного захворювання — відмова нирок. Причому відбутися це може практично безсимптомно. А ще можна не помітити дрібного камінця в черевикові, а після роботи вгледіти на ступні невеличку виразку. Хто в такому разі поспішає до лікаря? Та ніхто — чого час на дрібниці втрачати? Прикладеш щось до ранки, то й мине. Утім із цієї «дрібниці» може початися характерна для діабету гангрена, наслідок якої — ампутація.

Держава не допоможе?

Лікування інсуліном (для хворих на діабет першого типу) і таблетками (для другого типу) досить не дешеве. А ще для попередження ускладнень бажано мати засоби самоконтролю — глюкометри. Цими приладами, які визначають рівень цукру в крові, на Сумщині стовідсотково забезпечені лише діти та вагітні з діагнозом «діабет». Інші хворі купують глюкометри за власний кошт, та не завжди користуються через дороговизну тест–смужок. Проблеми виникають і з придбанням засобів для введення інсуліну...

Дивним чином в Україні заведено проводити всілякі тендери на закупівлю ліків мало не в березні. Тобто передбачається, що впродовж перших двох місяців року хворі мають розв’язувати проблеми самотужки. На сьогодні виходить, що доведеться і довше. Бо цього року держава не додасть області близько трьох­ мільйонів гривень на інсулін. Хоча інсулін — це не той засіб, який можна раз–другий не прийняти. За пропущеною ін’єкцією може йти реанімація.

«Голова Сумської обласної державної адміністрації Микола Лаврик пообіцяв виділити з місцевого бюджету два мільйони для таких хворих, — говорить Олена Подорога. — Це полегшить ситуацію, але, на жаль, не вирішить усіх проблем із лікуванням діабетиків».

Зараз через брак фінансування в обласній лікарні не проводиться лазеркоагуляція сітківки — процедура, яка дозволяє здійснювати профілактику абсолютної сліпоти у хворих на цукровий діабет. Функціонують шість кабінетів «діабетичної ступні», але жоден із них не має обладнання, яке б відповідало сучасним вимогам. Цього року планувалося закупити апаратуру хоча б для одного кабінету, але через кризу місцеві бюджети не можуть цього зробити. Загалом, лікування, покладене на кошт місцевих бюджетів, є ефемерним. Бо навіть райони, які здатні собі дозволити збільшити «пайку» діабетика, виділяють на це дрібні копійки.

Така ситуація сьогодні характерна не лише для Сумщини — від аналогічних проблем, пов’язаних із недофінансуванням, потерпають хворі на цукровий діабет практично по всій Україні. Пропозиція ж уряду забезпечувати хворих не інсуліном, а адресною допомогою — не більше ніж прожект, зовсім­ не придатний для застосування в реальному житті. Так само не просто цілком відмовитися від імпортних ліків, бо є хворі, які без них не можуть.

Пішки від хвороби

Що ж робити людям у такій неоптимістичній ситуації? Передусім замислюватися, що ми їмо самі, а головне — чим годуємо своїх дітей. І пам’ятати, що «фаст фуд», так звана швидка їжа — не те, що сприяє доброму здоров’ю. «... Ми масово споживаємо неякісні продукти. Скажімо, сьогодні зовсім немає натурального згущеного молока», — говорить пані Подорога.

Коли цукровий діабет уже в розпалі, людині стає важко контролювати себе — вступає в дію і певний психічний фактор. «Бували ситуації, коли лікар запитує хворого, чому, за аналізами, такий високий цукор, — розповідає Олена Подорога. — Фахівець уточнює зокрема, що хворий їв на сніданок. Відповідь ідеальна: салатик із бурячка, шматочок чорного хліба. А потім під час обідньої перерви лікар заходить у найближчий магазин і випадково потрапляє в чергу за тим своїм хворим, який набирає півкіло цукерок, печива, пиріжків. І лише коли помічає лікаря, втрачає апетит до нерекомендованих продуктів».

Лікарі кажуть: щоб «утекти» від хвороби, треба рухатися. Молодшим — швидше, старшим — ходою. А ще треба взяти за правило усім тим, кому виповнилося сорок: щороку неминуче, як уже звичну флюорографію, робити аналіз крові, зокрема й на цукор. Щойно помітивши відхилення від норми, людина має звернутися до лікаря. Найважливіше — щоб не було пізно. Бо ж ліпше вдатися до малих обмежень на ранній стадії хвороби, ніж мати значно більші обмеження згодом.

ДО РЕЧІ

Лікарі несхвально ставляться не лише до цукру, а й до цукрозамінників: знову ж таки, хімія. Що ж до спеціальних продуктів для діабетиків, то вони розраховані передусім на дітей, яким важко обійтися без солодощів.