Атіс Сьянітс: Україна багатогранна і складна для дипломатів

Із Надзвичайним і Повноважним послом Латвійської Республіки в Україні Атісом Сьянітсом ми зустрілися напередодні 60–ї річниці однієї з найтрагічніших подій у національній історії. У короткий відрізок часу — з 25 по 28 березня 1949 року — з Латвії було депортовано 42 тисячі осіб, що становило понад два відсотки тодішнього населення республіки. Три чверті депортованих — жінки і діти віком до шістнадцяти років, яких вивезли на малозаселені території Сибіру та Далекого Сходу, і там багато з них загинули. Цю сумну дату в країні відзначають 25 березня як День пам’яті жертв комуністичного терору. Якщо згадати про той хронологічний період у Західній Україні, то прозорі аналогії напрошуються самі собою.

І хоч говорили ми про сучасність, з’ясувалося, що мій співбесідник добре обізнаний з українською історією. Атіс Сьянітс — професійний дипломат, досі представляв інтереси своєї батьківщини в Литві, Ватикані, Канаді. Працюючи за океаном, усерйоз зацікавився Україною, і коли влітку 2007 року випала нагода, попросив призначити його в Київ.

«Звикаємо жити так, як заробляємо»

— Україна мене зацікавила тим, що дуже багатогранна і складна для дипломатів, обсяг взаємин великий, — розповідає амбасадор. — Я приїхав якраз перед вашими виборами, так що була добра можливість вивчити українську мову в нескінченних ток–шоу...

— Пане Сьянітс, у зарубіжних засобах масової інформації нерідко можна прочитати повідомлення про те, що серед країн Європейського Союзу економіка Латвії переживає найглибшу кризу. Наскільки такі твердження відповідають дійсності?

— Давайте спочатку поглянемо, що у нас відбувалося впродовж чотирьох останніх років після приєднання до Євросоюзу. Наше економічне зростання було найвищим у Євросоюзі, середній приріст ВВП становив десять відсотків на рік, тобто переконливо можна сказати, що економіка виявилася «перегрітою». Чому? Тому що прийшли європейські інвестиції, і це припало на бум у світовій економіці, коли було дуже багато дешевих грошей. Люди звикли до швидкого поліпшення життя, зарплати росли дуже швидко. Скажімо, в 2007 році приріст цін на нерухомість у нас був найвищим у світі. Спрацював ще один додатковий важливий аспект: наші роботодавці з 2004 року мали конкурувати на європейському ринку, і вони мусили зрівнювати зарплати із зар­платами в Ірландії, Великій Британії тощо, але водночас це не підкріплювалося зростанням продуктивності праці в Латвії. Коли ж уся світова економіка обвалилась, то й удар по Латвії, відповідно, був дуже сильним. Так що зараз ми звикаємо жити відповідно до того, скільки реально заробляємо. Це хворобливий процес, бо впливає на рівень життя населення, зрізаються зарплати державним чиновникам, скорочується державний апарат. Але мета у нас ясна: чимскоріше приєднатися до зони євро, щоб уникнути тиску на національну валюту і тим самим сприяти нашим виробникам.

— Очевидно, криза відчутно позначилася і на економічному співробітництві наших країн?

— Вона вплинула дуже сильно, бо ми не пішли шляхом девальвації національної валюти, яка сьогодні прив’язана до євро, отже, наші товари на українському ринку стали на п’ятдесят відсотків дорожчими. Торік взаємна торгівля була збалансована, приблизно в сто мільйонів євро можна було оцінити латвійський експорт в Україну, і у стільки ж — експорт з України в Латвію. Види товарів традиційні: з Латвії сюди везуть насамперед лікарські препарати, а з України до нас — метал і продовольчі товари. Нині ситуація для українських експортерів набагато легша, бо ваша валюта девальвована, а значить, ви можете запропонувати товари дешевше.

— Тобто в цьому році торговельне сальдо може змінитись на позитивне для нашої країни?

— Поки що рано робити висновки. Але те, що девальвації у нас не було, створює певні проблеми для латвійського експорту загалом. В уряді весь час іде дискусія довкола доцільності девальвувати лат, але все–таки переважає думка, що треба зберегти стабільність нашої валюти — з прицілом на приєднання до зони євро. А це означає, що потрібно сильно економити, повинні урізатись зарплати. Крім того, значну роль відіграє підтримка Євросоюзу, який у пору труднощів дає своїм членам певні гарантії. Так що розмови про те, ніби Латвії загрожують банкрутство або дефолт, — це явне перебільшення.

«Питання про закриття нашого посольства не стоїть»

— У Латвії прозвучала ініціатива задля економії бюджетних коштів скоротити кількість дипломатичних представництв за кордоном. Наскільки така загроза є реальною для посольства Латвії в Україні?

— Напевно, мені допомогла інтуїція, що я попросився працювати в Україну, бо в цьому­ відношенні пощастило! Якщо взяти до уваги обсяг наших міждержавних стосунків, то питання про закриття взагалі не стоїть, хоча посольства в окремих країнах справді можуть опинитися під загрозою ліквідації. Правда, є інша проблема: урізаються штати всіх посольств, так що ми повинні будемо своє життя організовувати по–іншому. У нас досить великий консульський відділ, і процес, пов’язаний з видачею віз, ми досі забезпечували нормально — принаймні серйозних скарг не було, і я сподіваюсь, що не буде. Під час кризи значно впали обсяги взаємних поїздок, кількість виданих віз скорочується: у посольствах деяких країн Євросоюзу в Києві кількість віз зменшилася на третину і навіть на сорок відсотків. Наш уряд зараз вжив заходів, щоб максимально зменшити бюрократію при оформленні турпоїздок, і ми інформуємо про це туристичні фірми.

— Зараз громадяни вашої країни мають змогу приїхати в Україну без віз. Водночас постійні мешканці Латвії, які мають статус негромадянина, в тому числі і представники української громади, мусять звертатись в українське консульство по візи, а це виглядає певним нонсенсом. Що робиться для вирішення цієї проблеми на міждержавному рівні?

— Тут питання однозначно до української сторони. Що стосується віз, то це односторонній акт держави: Україна зробила безвізовий в’їзд для громадян Євросоюзу, і вона точно так само може зробити його і для негромадян. У принципі, проблема не така вже й гостра, бо число негромадян стрімко скорочується. З іншого боку, необхідність у такій візі сприяє тому, щоб людина склала необхідні іспити й отримала паспорт громадянина Латвії, яка є членом Євросоюзу, — з усіма наслідками, які з цього випливають.

«Діаспору об’єднує бізнес–клуб»

— Чи підтримує посольство латиську діаспору та її громадські організації?

— Наша діаспора в Україні має довгу історію — після Першої світової війни існували чималі латиські громади в Харкові, Одесі. Але я сказав би, що зараз тут діаспори у традиційному значенні слова немає. Емігранти в першому поколінні — це одне, а от у другому–третьому поколінні в людей уже змінюється ментальність, вони спілкуються мовою країни проживання, причому я спостерігав за такими процесами не тільки в Україні, а й у Канаді. Тому я переконаний, що на сьогодні перспективна форма об’єднання діаспори — не громадська організація, а клуб. При нашому посольстві діє бізнес–клуб, який об’єднує і латвійців, котрих привели сюди ділові інтереси, і громадян України, які мають родинні корені в Латвії або які цікавляться Латвією, тобто він відкритий для всіх. Вони регулярно зустрічаються, і наше посольство всіляко заохочує діяльність клубу. Мені здається, що саме така форма спілкування переважатиме і в наступних поколіннях.

— Економічно потужні країни створюють при посольствах культурні центри для просування своєї літератури та мистецтва, вивчення мови, підтримують перекладацькі та видавничі програми. Що робиться в цьому напрямі посольством Латвійської Республіки?

— Відкриття самостійного культурного центру ми не плануємо, але українців з національною культурою Латвії знайомимо. Торік уряд виділяв гроші на різні культурні проекти — наприклад, ми організували в музеї виставку наших народних костюмів. У попередні роки помітною подією стало видання антології латиської поезії в перекладах Юрія Завгороднього — книжка вийшла при підтримці посольства та латвійських банків. На жаль, зараз можливості обмежені — в цьому році фінансування подібних проектів урізано, через те ми повинні перечекати кризу, а тоді вже побачимо, які ідеї підтримати. За таких умов шукаємо нові форми взаємодії: коли Євросоюз організовує свої культурні заходи, дні Європи, то в їхніх рамках ми теж стараємося брати участь.

ДОСЬЄ «УМ»

Атіс Сьянітс

народився 12 жовтня 1964 р. у Лієпайському районі Латвії.

1989 року закінчив факультет права Латвійського університету, Інститут іноземного та міжнародного права Макса Планка (Гамбург) — у 1991 році.

З 1992 року працює в Міністерстві закордонних справ Латвії.

Був надзвичайним і повноважним послом Латвійської Республіки в Литовській Республіці (1996—2000), у Ватикані (1998—2002) та в Мальтійському Ордені (1998—2002), у Канаді (2003—2007).

Із серпня 2007 року — надзвичайний і повноважний посол Латвійської Республіки в Україні.

Володіє латиською, англійською, французькою, німецькою, литовською, російською мовами. Неодружений.