«Братній» арешт на Дружби народів

На електронну адресу однієї з луганських обласних газет надійшло цікаве звернення від «Редакції газети «Вєстнік Мєловщіни». Якщо абстрагуватися від зазвичай притаманних для такого роду публіцистики емоцій та політичних оцінок, колеги повідомляли про наступне: троє озброєних співробітників Чертковського райвідділу УМВС у Ростовській області (Російська Федерація) 24 березня в центрі УКРАЇНСЬКОГО селища Мілового арештували громадянина України Ігоря Кравцова.

Районний центр Мілове Лу­ганської області знаменитий тим, що державний кордон проходить просто його вулицею імені Дружби народів. Серед заїжджих журналістів правилом стало фотографуватися на цій вулиці, широко розставивши ноги: щоб однією стояти в Україні, а іншою в Росії, точніше — в районному центрі Чорткове. Хоча все це умовно: як відомо, демаркація кордону між нашими країнами досі не проведена. Як виявилося, це дуже зручно не лише для пересічних обивателів, а й для правоохоронців братньої держави. Варто лише вулицю перетнути — і хапай підозрюваного...

У даному разі не все вийшло гладко. Підозрюваний громадянин України Кравцов пручався і кликав на допомогу. Поблизу районної прокуратури, якщо вірити зверненню, адресованому «Вєстніку Мєловщіни», у справу втрутилися кілька депутатів Міловської районної ради. Розмову на підвищених тонах почув один з українських прикордонників, який викликав т.зв. тривожну групу. Однак ніхто з українських правоохоронців так і не з’явився на місці події, відтак озброєні російські менти зуміли вирватися з депутатського оточення разом зі «здобиччю». Тепер Ігор Кравцов сидить у чортковській буцегарні й чекає, чи втрутиться незалежна Держава Україна в цю справу, а чи залишить свого громадянина напризволяще.

Проблема, з точки зору журналіста, полягала в тому, що навіть в Управлінні друку та ін­фор­мації Луганської облдержадміністрації про таку газету, як «Вєстнік Мєловщіни», нічого не чули, а офіціоз райради зветься «Слово хлібороба». Тобто звернення могло бути провокацією або першоквітневим розіграшем. Утім в Управлінні юстиції облдержадміністрації таки підтвердили: у них зареєстроване таке видання, власником і редактором якого є Віктор Новохатський. На жаль, редакційний телефон видає довгі гудки, тому отримати коментарі з першоджерела «УМ» не пощастило.

Нічого не знали про міловський інцидент у жодній із прес–служб силових структур. Але жодна не відмовилася допомогти, і прес–секретар Луганського прикордонного загону підтвердив за десять хвилин з’ясувань: інцидент дійсно мав місце, і сьогодні між прикордонними загонами обох сторін тривають перемовини на тему, що можна і що зась робити на території сусіда.

Керівник Центру громадських зв’язків Управління МВС України в Луганській області Тетяна Погукай нарешті допомогла прояснити справу. Пані Тетяна звернулася до оперативних працівників міловського райвідділу. За її словами, ті так намалювали ситуацію. Кравцова російська міліція підозрює у скоєнні низки пограбувань, за що його і було затримано. Причому росіяни начебто наполягають, що захоплення відбулося на російському боці вулиці Дружби народів. І тепер два райвідділи з’ясовують обставини пригоди. Однією з «обставин», що підтвердилася, є участь в епізоді депутатів Міловської райради. У такому разі можливі два варіанти. Перший: Крав­цова дійсно схопили в глибині української території — так, що люди мог­ли це не тільки це побачити, а й від­реагувати. Варіант другий: аре­шт усе ж відбувся на російський території (або на українському боці вулиці Дружби, після чого перетягнути арештанта на інший бік було справою кількох секунд). Але тоді, виходить, українці втрутилися в дії російських правоохоронців на їхній території.

До якого висновку дійдуть з приводу інциденту на дещо вищих щаблях української влади — побачимо. Але якось моторошно уявляти себе на місці бідолашного Кравцова. Зрештою, від східної околиці Лу­ганська до кордону не набереться й тридцяти кілометрів...