Чи варто воскрешати легенду?

18 березня дизель–електричний підводний човен (ДЕПЧ)U01 «Запоріжжя» Військово–Морських сил України перевели від причалу 13–го ремонтного заводу Чорноморського флоту РФ і поставили в плавучий док. Українські моряки–підводники отримали ще одну надію на те, що їхня традиція не переведеться, а з допомогою старенької, але досить вдалої субмарини протриває до кращих часів, коли в уряду дійдуть руки і до своїх ВМС. Практично одночасно обізвалися й росіяни, які заявили про необхідність посилення Чорноморського флоту вісьмома–десятьма підводними човнами, у тому числі й найновішими. Збіг? А одночасно російські і проросійські ЗМІ хором заспівали що, мовляв, Україна реанімує замалим не консервну бляшанку, гіршу від човнів Другої світової. Та достатньо побіжного погляду на «паспортні» характеристики «Запоріжжя», аби зрозуміти, що хоча загалом човен застарів, він усе ще за деякими параметрами заткне за пояс російських конкурентів на Чорному морі. Але про все по порядку.

«Сам не гам і другому не продам»

Відновлення і повернення в стрій ДЕПЧ «Запоріжжя» — ініціатива теперішнього міністра оборони Юрія Єханурова. Попередній міністр Анатолій Гриценко заявляв, що човен не має перспектив у структурі ВМС, тому його треба списати й продати. З «ідеальної» точки зору, теперішнього голову Комітету ВР з нацбезпеки й оборони можна зрозуміти: човни проекту 641, такі як «Запоріжжя», списані й утилізовані в переважній більшості країн, які свого часу їх мали: Росія позбулася своїх 641–х до 2000 року, в 2003–му два своїх човни «демобілізувала» Польща. Підводними човнами цього типу СРСР свого часу постачав своїх одіозних союзників, тож вони є у Північної Кореї, Лівії та Куби. Індія зі своїх чотирьох субмарин цього класу залишила дві — для тренувань протичовнових кораблів.

Саме для тренувань, а також для того, аби підтримувати існування підводників «як виду» в українських ВМС, потрібно–таки поставити «Запоріжжя» «на ноги», кажуть прихильники ремонту підводного човна. Ціна питання — близько 2,4 мільйона доларів. Ціну ж продажу «Запоріжжя» у країни «третього світу» зазначають у близько 50 — 70 мільйонів доларів.

Окрім ціни, питання має ще й історію. Практично з 1997 року, коли за розподілом Чорноморського флоту субмарина дісталася Україні, вона простояла на ремонті. 22 лютого 2003 року в Балаклаві «Запоріжжя» вже урочисто спускали на воду після закінчення докового ремонту. До виходу в море залишилася сама дрібниця — встановити нові акумуляторні батереї замість старих спрацьованих. Батереї вирішено купувати у греків, компанії «Германос С.А.». Купили, віддали 3,5 мільйона доларів, і лише тут виявилося, що в іноземних батерей не підходять клеми до радянської субмарини, та і за габаритами вони не дуже пасують. Відтак «Запоріжжя» залишилася стояти біля причалу 13–го судноремонтного заводу в Севастополі ще шість років, а неподалік — грецькі батереї, накриті навісом. Аж поки новий міністр оборони Юрій Єхануров не перейнявся ідеєю відновлення «Запоріжжя», на що минулого року пообіцяв знайти гроші.

Як видно з останніх подій, цю свою обіцянку міністр намагається виконати, проте чи надовго субмарина «зависне» у доку — залежить від фінансування Збройних сил, яке останнім часом не обнадіює. Тим часом, окрім ремонту, «Запоріжжя» потребує хоча б мінімальної модернізації.

Життєпис: від Б–435 до «Запоріжжя»

Американці називали її «Фокстрот» — субмарина, яка ледь не розпочала Третю світову війну і була однією з головних героїв сумнозвісної Карибської кризи. Перший підводний човен проекту 641 прийняли на службу ВМФ СРСР у 1958 році, а будівництво останньої закінчили у 1983–му. У доатомну еру човни проекту 641 використовували для далеких походів, зокрема до американських берегів — це океанські субмарини.

Яке значення мали ці субмарини, можна зрозуміти з історії, яка трапилася під час Карибської кризи. Під час радянсько–американського загострення підводні човни «Фокстрот» снували біля берегів Куби, заряджені торпедами з ядерними боєголовками. 27 жовтня 1962 року група з одинадцяти американських есмінців та авіаносця засікла одну з радянських субмарин і почала скидати глибинні бомби, аби примусити її виплисти на поверхню. Світ був на межі, радянські ракети стояли на Кубі, і капітан підводного човна Валентин Савицький вирішив було, що ядерна війна вже розпочалася, й подав команду приготуватися до стрільби ядерними торпедами по американських кораблях. На щастя, інший офіцер, який був на борту, Василь Архипов, переконав капітана не робити цього, а спливти і чекати вказівок із Москви. Так підводний човен 641–го проекту мало не став «Авророю» ядерної війни. Пізніше американці визнали, що ця загроза була набагато ближчою, ніж усі думали, і що «хлопець на ім’я Василь Архипов урятував світ».

Нашої субмарини «Запоріжжя» тоді ще не було. Її спустили на воду 29 травня 1970 року. Під ім’ям Б–435 вона ввійшла до складу Північного флоту, і їй теж довелося «побачити світ». Загалом за свою службу субмарина здійснила 14 далеких походів, з офіційними візитами заходила в порти Гавани й Тунісу.

Однак з появою атомних підводних човнів, які практично не мають обмежень дальності, субмарини проекту 641 перейшли у статус просто непоганих човнів ближньої зони. Влітку 1990 року внутрішніми водними шляхами Б–435 перевели на Чорне море і зарахували до складу ЧФ. Коли в 1997 році Україна й Росія ділили флот, із запропонованого українське керівництво обрало саме Б–435, нарікши її «Запоріжжям», а відповідна область узяла над човном шефство. І хоча з того часу субмарина жодного разу не вийшла в море, колишній командувач ВМС, а нині віце–адмірал у відставці Володимир Безкоровайний вважає, що і прийняти «Запоріжжя» до складу ВМС, і якнайшвидше ввести в стрій — необхідно. «Човен потрібно вводити до бойового складу ВМС якомога швидше, — каже Безкоровайний. — Хоча й існує твердження, що U 01 вже застарілий, можу сказати, що це єдина з трьох субмарин, котрі ми повинні були отримати внаслідок розподілу, яка була у задовільному технічному стані та вимагала найменших витрат на ремонт. Решта запропонованих нам човнів не витримувала жодної критики і могла послужити флоту тільки як першокласний металобрухт». На думку пана Безкоровайного, «Запоріжжя» можна модернізувати з точки зору електротехнічного обладнання і встановлення більш сучасних видів озброєння.

Десять на одного?

Тим часом Росія планує збільшити кількість підводних човнів у складі свого Чорноморського флоту до 8—10 одиниць. Як заявив заступник начальника головного штабу ВМФ РФ віце–адмірал Олег Бурцев, «Чорноморському флоту необхідно мати у своєму бойовому складі не менше 8—10 підводних човнів. Ті ж турки, а Туреччина — член НАТО, мають у складі своїх ВМС десятки субмарин. А в нас на півдні дійсно тільки дві — «Алроса» і ще одна в ремонті, застаріла 641–го проекту, — зазначив Бурцев. — Ми плануємо і будемо передавати Чорноморському флоту підводні човни, у тому числі новітні типу «Лада».

Чи справді побоювання росіян стосуються Туреччини, чи для росіян важливо завжди переважати українські ВМС у кілька разів, навіть якщо йдеться про введення у стрій застарілої, за словами Бурцева, субмарини 641–го проекту, однак така «про­качка» ЧФ РФ заборонена двосторонніми українсько–російськими угодами, і товариш віце–адмірал про це знає. «Заважає позиція України, яка розглядає таку процедуру не як відновлення підводних сил флоту, а як постановку на озброєння нового виду зброї», — поскаржився він в інтерв’ю агентству «РІА–Новості». Логіка «бездоганна»: заміна однієї не надто нової субмарини на десять найновіших — для російських флотських — не постановка нового виду зброї. Йдеться про те, що єдина у ЧФ РФ і розхвалена на всі лади субмарина «Алроса» за деякими параметрами, такими як озброєння, глибина занурення, надводна швидкість, навіть програє «Запоріжжю» — в автономному плаванні наша субмарина, як океанська, може перебувати вдівічі довше.

Так чи інакше, про те, «що не дозволено бикові» нагадали росіянам і у Міністерстві закордонних справ України.«Модернізація або введення нових суден ЧФ РФ може проводитися тільки за згодою України, і це чітко передбачено угодою між Україною та РФ про параметри розподілу ЧФ від 1997 року», — зазначив речник МЗС Василь Кирилич. Відтак єдиною можливістю для ЧФ РФ «припаркувати» на Чорному морі свої новенькі «Лади», більшість з яких ще не побудовані, залишається якнайшвидша добудова бази в Новоросійську.