Руслана Лоцман: Бабусина говірка оживає у вустах онуків
Вже не перший рік в Україні діє канадсько-українська програма «Збережи мову і культуру своєї бабусі» — потужний мотиватор у відродженні української пісенної та мовної спадщини. >>
Чудо із чудес
28.03.2009
Моє дитинство пройшло під Миргородом, в п’ятнадцяти кілометрах від села, де народився Гоголь. Я ще застав той дивний світ, який при ньому був реальністю, Єрусалимом, Мир–Городом. Тут не було держави тисяча років. Це створило унікальну ситуацію, коли люди жили в якомусь дивному космосі, замкнуто, з певною мовою. Він не мав ніякого відношення до того всього, що відбувалося навколо. Тоді гра як категорія була найвища. Щоб розіграти один одного для людей не було ніяких меж. Цього світу вже немає. Україна як реальність є тільки в Гоголі, Шевченкові і Стефанику.
Ми маємо говорити не про міф, а про унікальність цього світу, де в якийсь момент, у якомусь місті виникла зона, як у Тарковського. Для художника основа — це його дитинство. Якщо у тебе немає дитинства, ти ніколи не будеш художником. Гоголь виник тому, що мав дитинство цього світу, космосу, Єрусалиму. Він не придумав ні однієї речі, писав тільки з дитинства. Його поняття стали основою культури.
Це єдина людина, яка написала справжню історію України. Без нього немає України. «Тарас Бульба» — це страшна історія. Її ніхто просто не читав. Козак — це бандит із татарської, дуже жорстока людина. Те, що ми такі, треба визнати як факт, який можна знайти в одному місці, читаючи «Тараса Бульбу» Гоголя. Тільки не в школі. Наша система освіти — ворог України.
Ми не можемо повернути того досвітнього світу, який у ХІХ столітті описав Гоголь, можемо тільки згадати всередині себе. Без нього нічого не буде. Гоголь — це дорога до пра–пра–пра... Це наша дорога до Адама і Єви, дорога до Бога, до Едему.
Чому ми говоримо, любив він чи не любив. Художник узагалі не може любити. Він же бачить світ, космос. Ви уявляєте кохання на вершині світу, де стоїть людина, як у «Маленькому принці». Там не важливе кохання, важлива реальність. Кохання — видумана річ. У селі космічна хуторська свідомість, там нема такого слова «любов», є слово «зійшлись». Він — художник. Він може гратись у всякі ігри у любов. Ми оперуємо зараз поняттями журналу «Космополітен». Не уявляємо сентименталізму. Він же описував космос. Це біблійні тексти, релігійність, яка була навколо Миргорода. У Шевченка є почуття, душа, але дух — це Гоголь, це божественне. Дух не реагує на наші дрібні переживання — ми щасливі чи нещасливі. У нього нема такої категорії щастя. Є категорія Бога, миропорядку, природи людини, яка наповнена міфологією.
Гоголь — перший, хто почав говорити про міф і релігію. У нього нема розділу, як у церкві, на «Старий Завіт» і «Новий Завіт». Це перша спроба створення нової релігії, яка не знищує всю іншу цивілізацію. На Гоголя не можна дивиться, як на людину. Це космічне створіння, чудо із чудес, це не людина. Ми дивимось із себе, а повинні навпаки. І коли ми з нього подивимося на себе, тоді все буде зрозуміло, і хто ми є, і якого масштабу ця людина, і якого рівня геніальності.
