Українські заробітчани приїхали шукати трудове щастя у Празі. (Фото з сайту www.bbc.com)
...Сорокарічний закарпатець Іван Куриляк — справжній чеський селфмейд (людина, яка зробила себе сама. — Авт.), втілення найпотаємнішої заробітчанської мрії. За десятиліття наполегливої праці з простого українського безробітного він зумів перетворитися на цілком легального працівника празьких новобудов: для зустрічі з журналістами — чорний у смужку костюм, у кишені «сталий побут» на перебування в ЄС та майже не девальвовані економічною кризою чеські крони. Але головне — погляд людини, яка не боїться, що перша ж зустріч із місцевою поліцією закінчиться штампом про депортацію.
Чим не живий приклад для численних «чорних» працівників, котрі з протермінованими документами старанно уникають поліції та підозрілих незнайомців у будь–якому людному місці Праги? При цьому до когорти підозрілих одразу ж відносять будь–яку людину, котра намагається подивитися їм в очі.
Утім поліція особливо не лютує. Дивно, але попри всю динаміку кількості нелегалів, правоохоронці затримують та відправляють додому однакову цифру «незаконних людей» — близько десяти тисяч за рік. Половина з них — українці. Це крапля в морі, адже експерти оцінюють загальну кількість нелегалів тільки з українськими паспортами, які перебувають у Чеській Республіці, на рівні 100—150 тисяч осіб (всього, за різними оцінками, — до півмільйона. — Авт.). Приблизно стільки ж наших співвітчизників працює тут на законних підставах — 120 тисяч. Всього ж невелика Чехія тримає в себе 480 тисяч гастарбайтерів: більше, ніж Польща, Словаччина та Угорщина разом узяті.
Ставлення до нелегалів тут, на диво, м’яке. Якщо, скажімо, у Польщі варто протермінувати дозвіл на право перебування на п’ять хвилин — отримаєш «ведмедика» (зовні печатка про депортацію та заборону в’їзду нагадує цю милу тваринку. — Авт.) на максимальний термін — п’ять років, — то в Чехії зважатимуть, скільки часу ти провів там нелегально. Якщо «не дуже» порушив місцевий закон, дадуть заборону на три роки або навіть на два. Знаючі люди стверджують, що навіть не кожна зустріч нелегала з поліцією закінчується для нього плачевно. Існують, так би мовити, нюанси.
«Зазвичай іноземці прибувають до нас із короткотерміновою робочою візою, або навіть туристичною, — пояснює керівник празького офісу Міжнародної організації з міграції Ян Шрот. — І залишаються, поки є робота, заплющуючи очі на те, що віза давно закінчилася. За чеськими законами, це усього лише провина. Злочин — тільки тоді, якщо вас уже впіймали та дали наказ залишити країну, і ви йому не підкорилися».
...Із верхніх поверхів чеського Міністерства внутрішніх справ добре видно собор святого Вітта. Найвідоміше місцеве архітектурне диво в оточенні зелених парків викликає бажання ніколи не залишати затишне місто. Саме ці шпилі доводиться бачити іноземним заробітчанам, які стали учасниками широко розрекламованої урядової програми з повернення додому легальних мігрантів, в останні дні свого перебування в Празі. Суть її така: якщо ти маєш діючу чеську візу, відкриту на термін понад 90 днів, але втратив роботу в республіці, то з середини лютого маєш право попросити допомоги для повернення додому. Кожному, хто зголоситься, чеський уряд подарує безплатний авіаквиток на Батьківщину та дасть 500 євро на дорогу. Навіть більше: на час, що залишився до рейсу, вам нададуть безкоштовне житло і навіть годуватимуть.
Така щедрість, за твердженням посадовців міністерства, покликана допомогти іноземцям, які залишилися без засобів для існування, аби вони не поповнювали ряди нелегалів. Представники поліції запевняють: у жодну базу даних отримувачів дармових євро заносити не будуть і в майбутньому їм без жодних проблем відкриють нову робочу візу до Чехії. «Коли закінчиться криза, — уточнила працівник відділу імміграційної політики чеського МВС Бела Гейна. — Учасники проекту отримують довідку. Це не перепона для нової візи, але й не запрошення».
Подібна благодійність викликала критику в місцевих опозиційно налаштованих експертів: мовляв, країна просто фінансує робітникам дармову поїздку на батьківщину. А відвідавши рідних та досхочу нагостювавшись удома, вони знову повернуться до «златої Праги». Тим паче, що на чорному ринку в Україні пакет документів, який дає право на відкриття робочої візи, коштує тих самих 500 євро...
Самі заробітчани не дуже вірять у щедрість чужої держави і переконані, що їхні імена таки закарбують у чорній папці консульських комп’ютерів. Можливо, саме через це, а може, з географічних причин, але головні клієнти програми, які вже отримали допомогу, — вихідці з дуже далекого зарубіжжя: передусім Монголії, Узбекистану, В’єтнаму. Українців, які отримали незароблених півтисячі євро, — усього десятеро осіб. Утім навіть ідеально проведений експеримент не здатний радикально вплинути на ринок робочої сили: ним можуть скористатися усього лише дві тисячі осіб. За перші два тижні зголосилася п’ята частина. «Нам виділили 60 мільйонів крон [близько двох мільйонів євро]. Це невелика сума», — пояснили в МВС.
Чехія — держава, де нелегальна праця організована просто блискуче. Йдеться про так звану «клієнтську» систему. «Клієнтами» називають посередників, які організовують приїзд робітника до Чехії, оформляючи йому запрошення, та підшуковують роботу. Розраховується з працівником не господар, а «клієнт». Яка частина заробітку залишається в руках посередника — простий роботяга навіть не знає.
«Клієнтами клієнта» стають двома шляхами. Або людина користується послугами «надійних» людей ще вдома: їй присилають дозвіл на роботу та інші папери, які необхідні для позитивного результату в посольства, приїхавши до Чехії, вона одразу ж потрапляє до міцних та турботливих рук посередника. Інший шлях — коли працівник прибуває до країни з діючою робочою візою, але не встигає (не вміє, не може, не знає як) вчасно продовжити її й автоматично перетворюється на нелегала.
«Без «клієнта» ти нічого не зробиш! — переконує різноробочий Петро, родом з Рівненщини. — По–перше, сам ти нічого не знаєш. Ось, на одній фермі, де ми працювали, зібрали урожай, і нас розрахували. Все — гуляй! А на іншій — тільки починають роботу. Сам ти як про це довідаєшся? А «клієнт» знає, він скаже, навіть сам приїде та перевезе. Йому ж невигідно, аби ми простоювали! А по–друге, якщо робиш «набіло», то робочий день — вісім годин, і все! Господар боїться: якщо довше сидить зміна, його оштрафують. А за вісім годин що заробиш? Коли ж працюєш із «клієнтом» — жодних проблем. Сидимо в цеху, скільки треба — і по 14 годин, і по 16!..».
А от львів’янка Тоня, яка прожила «на чехах» понад десять років, пієтет до «клієнтів» втратила остаточно. Тоня — не класичний заробітчанин. Працюючи у вітчизняній правоохоронній системі, вона одного разу потрапила між зубці коліс великих інтересів. Єдиним методом переконати своїх колишніх шефів, що мовчатиме, стала вимушена еміграція. Майже легально працювала в пекарні. За 0,8 долара за годину (в 2002 році) пекла тістечка. Єдиним недоліком цієї праці була необхідність піднімати та ставити в піч широку плиту вагою 36 кілограмів. «Клієнтка» сама вийшла на Тоню: дуже віруюча жінка запропонувала свої послуги. Мовляв, у неї хороші знайомі, які без проблем продовжать робочу візу.
Найбільшою помилкою Тоні було те, що вона випустила з рук свій закордонний паспорт. Через місяць, коли дозвіл на перебування закінчився, жінка автоматично стала «чорною». Господар одразу ж став платити набагато менше, а побожна посередниця на будь–яку спробу «качати права» відповідала — «Не забувай, на яких ти тут умовах!». Зрештою, «клієнтка» стала ланкою у ланцюжку грошових розрахунків між Тонею та хазяїном. Привід — за продовження візи треба заплатити набагато більше, ніж планувалося. Отже, працівниця «заборгувала» посередниці велику суму. Невдовзі колишньому львівському діловоду давали вже тільки їжу. До того ж її напарницю скоротили: Тоня, як виявилося, може успішно працювати за двох. «Нічна зміна починалася опівдні. Закінчувалася зранку», — без емоцій розповідає жінка. Кілька годин на їжу та сон — і знову тридцятикілограмові підноси. Жінка підрахувала: якщо оцінювати її роботу навіть за найнижчими розцінками, «для нелегальних емігрантів», «клієнтка» недоплатила їй понад шість тисяч доларів.
Для тих, котрі не зуміли оформити робочу візу, існував ще один безпрограшний метод залишитися в країні Євросоюзу надовго: так званий «азиль». Простіше кажучи, попросити притулку. Існує він, утім, і нині, але став не таким уже безпрограшним. «Колись усім прохачам «азилю» дозволяли працювати. Поки чекаєш на рішення, іноді роками, з тимчасовим документом починаєш нове трудове життя. Тому люди масово подавали свої документи. Нині ж дозвіл на роботу «азилянтам» не видають. Натомість термін перебування в карантинному таборі закритого типу продовжили до 120 днів», — розповідає Світлана Порше, працівниця празького «Каритасу». За її словами, посередницькі контори в Україні та інших державах, які є донорами нелегальної міграції, часто дурять клієнтів. Людям, які хочуть залишитися працювати в Чехії, пропонують відкрити звичайну туристичну візу, а потім, по прибутті до Праги, рекомендують одразу в аеропорту просити притулок. Їм кажуть: вас потримають там п’ять днів, а потім ви зможете легально влаштуватися на роботу. Це жорстокий та брутальний обман!
...Карантинний табір розташований із тильного боку суперсучасного столичного аеропорту Ружине. Це підвальне приміщення, без вікон, у якому іноземні «азилянти», у тісноті та з мінімальними зручностями, без спілкування, мають доводити міграційним офіцерам, що на батьківщині вони зазнають політичного, релігійного, сексуального чи медичного утиску (хворіють на важку хворобу та зіткнулися з відмовою чи неможливістю офіційної медицини допомогти їм). «Наша організація допомагає людям, які сидять у цьому таборі: купуємо їм пресу, показуємо фільми, — каже Світлана Порше. — Людям там неймовірно важко. В цих умовах за чотири місяці просто збожеволіти можна». І це не гіпербола. Хмельничанка Оксана зізнається: після перебування у такому таборі потрапила до психлікарні.
Відповідь чеської влади не завжди буває позитивною для прохача політичного притулку. Точніше, вона доволі рідко буває позитивною.
Велика частина нелегалів — це ті, котрі приїхали до Чехії в 90–х роках, коли віз ще не існувало. Все, що вони мали зробити, це прийти в поліцію і «обміняти» штамп про в’їзд у країну на повноцінну візу. Але не зробили цього. «Порушують, бо не знають, — резюмує пані Порше. — Як наслідок — ZZC і вимушена дорога додому. Хоча фактичний дім на той час — у Чехії».
За твердженням гуманітарних та правозахисних організацій, є значний пласт мешканців, які фізично живуть у Чехії, але офіційно не існують. Щоразу буденнішим стає явище: живе сім’я, за допомогою різних схем придбала житлоплощу, машину, але не має жодних документів на перебування у країні. «Підвішений» стан у декого триває п’ять, десять, п’ятнадцять (!) і більше років. Вийти із «зачарованого» кола, використовуючи офіційні шляхи, неможливо. Тому, зустрівшись з поліцією, пробують «домовитися». Якщо не зуміли — депортація. Для людей, які не були в Україні вже понад десятиліття, такий поворот справи — цілковита життєва трагедія.
Особлива каста — діти нелегалів. Часто буває так: народився «приватно», без жодних записів в офіційних паперах. Бо як ти зареєструєш сина заробітчанки з протермінованою візою? Далі — дитсадок, школа, також «приватно». Надходить 16–річний вік, час отримувати паспорт. Але зробити це неможливо! Адже, за чеськими законами, цей юнак — українець. А в Україні він узагалі ніде не числиться. Тобто людина живе, працює, заробляє гроші, витрачає їх, розвиває економіку Євросоюзу, але жодна держава не визнає її. Правозахисники не знають, як легалізувати таких людей.
«Саме нелегальній міграції Чехія зобов’язана своєму бурхливому економічному розвитку. Звичайно, до економічної кризи. Завдяки лояльному ставленню влади до «незаконних» іноземців тут сформувалися дуже низькі ціни на ринку праці, і цей факт приваблює численні зарубіжні концерни із першої світової десятки, які масово відкривають у республіці свої філії та серед інших країн Центральної Європи обирають саме Чеську Республіку. Нелегальне працевлаштування перетворилося на прибутковий вид бізнесу для багатьох чеських бізнесменів та корумпованих чиновників, що отримують на таких схемах мільярдні прибутки», — так вважає журналіст провідної газети «Лідови новини» Мілан Відлак. Уже понад два роки він спеціалізується на заробітчанській тематиці та опублікував кілька журналістських розслідувань.
Мілан стверджує: нелегали трудяться не тільки на приватних будовах чи віддалених фермах. І називає десяток фірм, продукція яких є вдома, мабуть, у кожного чеха. У цехах цих гігантів журналісти знаходили велику кількість «нелегалів». Утім скандали завжди тихо гасили, а винуватцями, у кращому випадку, виявлялися «стрілочники».
Пан Відлак простежив ланцюжок, за яким на його батьківщину потрапляють заробітчани без належних документів. Ідеться, за його словами, про масштабну державну корупцію. Свого часу, розповідає журналіст, розгорівся скандал навколо дипломатичного представництва Чехії в одній з азійських держав. Головного винуватця не тільки не покарали, а й без жодних санкцій залишили на службі. А його близький родич очолює посередницьку фірму, що «допомагає» влаштуватися на роботу в Чеській Республіці. «Ми маємо дуже дивну ситуацію, — підтверджує його слова Мартін Разумек, керівник представництва Організації допомоги біженцям. — Скажімо, я нікому не можу обіцяти, що відкрию для нього чеську робочу візу — навіть незважаючи на вичерпний перелік документів, дійсні запрошення, місце праці, що відповідає всім вимогам брюссельських чиновників. Натомість сім’я з семи осіб, вихідці з бідної азійської держави, чомусь без жодних проблем отримує туристичну (!) візу. Прибувши сюди, вони подають заяви біженців».
Автор дякує за допомогу в підготовці цього матеріалу Центру інформаційних досліджень «Меридіан» та програмі «Схід–Схід» Міжнародного фонду «Відродження».
Пам’ятка для робітників, підготовлена працівниками празького «Каритасу»
1. Чітко домовтеся про роботу, яку будете виконувати, та про оплату.
2. На місце праці вперше бажано йти не самому, а з людиною, якій довіряєте.
3. Старайтеся ніколи не погоджуватися одразу. Залиште час на роздуми.
4. Ніколи й нікому не віддавайте свої документи!!! Якщо роботодавець вимагає, дайте йому ксерокопію, а оригінал залишіть у себе.
5. Переконайте працедавця написати «правила» роботи та умови хоча би на аркуші паперу (під приводом власної забудьковатості тощо), з іменем, контактною адресою. Завжди носіть цю «угоду» з собою.
6. Намагайтеся довідатися про запропоновану вам роботу від людей, яким довіряєте.
Не такі вони вже й зелено–блакитні, ці карти...
З 1 січня 2009 року Чехія запровадила «зелені карти» для іноземців. Вони мали би дещо спростити процедуру отримання дозволів на працю та проживання. Якби не економічна криза... «Ситуація на ринку праці така, що хоча проект «грін–карта» де–юре існує, але необхідні вакансії у нього не потрапляють. І фактично проект не працює», — каже представник МВС Бела Гейна.
В Україні деякі посередницькі фірми пропонують «супер–послугу» — допомогу у відкритті так званої «блакитної» карти: програма залучення висококваліфікованої робочої сили з країн, які не входять до ЄС. «Це аферисти! — стверджує пані Гейна. — У Чехії не існує жодних «блакитних» карт. Нині тривають дискусії на рівні Євросоюзу, ці документи запровадять, але не зараз. Ймовірно, з початком виходу зони ЄС з економічної кризи».
Мартін РАЗУМЕК
керівник представництва Організації допомоги біженцям
«Наше МВС чинить дуже неправильно, коли депортує з Чехії українських нелегалів. Так, вони поїдуть, але замість них прийдуть азіати — в’єтнамці й монголи, які ніколи не вивчать мови та не адаптуються до наших умов. Це гірший варіант для Чехії».
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
