Телебачення — це не лише картинка на блакитному екрані. Це потужний бізнес і безпосередні чи приховані засоби впливу на свідомість глядачів. Тому не треба сприймати, наприклад, заборону трансляції кількох російських каналів — «Первый канал. Всемирная сеть», «НТВ–Мир», РЕН–ТВ, TVCI та «РТР–Планету» як ущемлення демократії. Водночас варто активніше бити на сполох державникам, які повз вуха пропускають інформацію про зменшення частки української мови в ефірі вітчизняних телеканалів. Про усе це ми говоримо з головою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталієм Шевченком.

Питання ретрансляції зарубіжних каналів у Європі вирішується дуже просто: канал отримує ліцензію на мовлення, а провайдери — дозволи на ретрансляцію. Але ця проста схема має чітко виписані правила: хто, коли, де і на що замінює, наприклад, ту ж рекламу алкоголю, вимоги до розміщення якої в різних країн — свої, чи політичну рекламу. «Проблемними питаннями в Україні є причини обмеження ретрансляції, відсутність чіткого визначення, що таке адаптація, а також чітке розмежування понять «ретрансляція» та «адаптація» і «адаптація» та «авторські питання», — каже медіаюрист, директор Інституту медіаправа Тарас Шевченко.