У них 20 замість 220

06.03.2009

Питання ретрансляції зарубіжних каналів у Європі вирішується дуже просто: канал отримує ліцензію на мовлення, а провайдери — дозволи на ретрансляцію. Але ця проста схема має чітко виписані правила: хто, коли, де і на що замінює, наприклад, ту ж рекламу алкоголю, вимоги до розміщення якої в різних країн — свої, чи політичну рекламу. «Проблемними питаннями в Україні є причини обмеження ретрансляції, відсутність чіткого визначення, що таке адаптація, а також чітке розмежування понять «ретрансляція» та «адаптація» і «адаптація» та «авторські питання», — каже медіаюрист, директор Інституту медіаправа Тарас Шевченко.

У нині діючому списку вітчизняної Нацради з питань телебачення і радіомовлення трохи більше сотні дозволених для ретрансляції зарубіжних каналів. Чиновники зауважують, що таку кількість телепродукту нині в Україні мають змогу розмістити у своїх мережах лише п’ять–сім кабельних операторів–провайдерів із понад п’яти сотень зареєстрованих. Ніхто не ламає списи за італійські чи французькі канали. Камені спотикання — російські.

Матеріально зацікавлені в показі російської телепродукції провайдери (вони з користувачів своїх мереж беруть абонплату) поводять себе агресивно. А дорікати вітчизняній Нацраді можна в першу чергу за те, що вона створює список дозволених, а не заборонених каналів, як це практикують у цивілізованому світі. «У нас існує презумпція невинності. Національна рада з питань телебачення Латвії перевіряє надані операторами списки програм на наявність чи відсутність у них тих, наприклад, що спонсоруються терористами чи містять заклики до насильства, як «Альманар», — розповідає експерт Ради Європи Андріс Меллакаулс, член регуляторного органу прибалтійської країни з семирічним стажем. — Ми — маленька країна з великим комплексом неповноцінності. Якщо CNN нас називає банкрутом — це нам не подобається. Але було б дурницею розповсюджувати заборони на новини. Суб’єктивізм в інформаційних матеріалах є завжди».

Щодо адміністративної відповідальності телеканалів, то, за словами Андріса Меллакаулса, нацрада з питань телебачення Латвії не мала формальних скарг. У країні з населенням 2 мільйони 289 тисяч покладаються на інформацію про неправомірні телесюжети від просто глядачів чи конкурентів — російською «стукачів», уточнив пан Меллакаулс. До речі, у регуляторному органі у Латвії працює 20 осіб (із них дев’ять членів, решта — виконавчий персонал). У нас — 220.

Європейська практика врегулювання спірних моментів ретрансляції передбачає тривалі перемовини сторін. Тільки після восьми місяців паперових погоджень канал, до якого є претензії, можуть відключити. Визначити, чи є обґрунтованою заборона ретрансляції зарубіжного каналу, може Європейський суд із прав людини. Як зауважує довгостроковий експерт Ради Європи Ад Ван Лун, процедура може тривати сім–вісім років.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>