До «Парнасу на Видубичах» Яків Сазонов уперше прийшов, коли йому виповнилося два роки. «Ми сиділи удвох і розповідали уривок з «Причинної» Шевченка, син тримав мене за руки і за вуха, — згадує його мама, пані Любов. — У три роки він уже всю поему знав напам'ять». Пані Люба має четверо дітей. Найменшому, Якову, зараз сім років, п'ять iз них він вивчає поезію. «Оскільки у школі тільки на уроках українська, то вдома вечорами я начитувала поетичні тексти середульшій, Марійці, щоб вона «насичувалася» мовою, а Яків слухав, — розповідає Любов Сазонова. — Через два тижні він підійшов і сказав: «Мамо, а як це — орел вийняв карі очі на чужому полі, а біле тіло вовки з'їли?». Кажуть, що дітям шкідливо слухати «такі жахи». Але по телебаченню й не таке показують. А тут справді словом твориться вражаюча картина, майже в кожному рядку нова: «Реве та стогне Дніпр широкий»... «Додолу верби гне високі»... «Горами хвилі підійма».

У пам'яті українців, які належать до родини народів древньої досередземноморської античної культури, зберігаються імена і образи великих синів і дочок ще задовго до Київської Русі. Деякі вже стали легендарними і навіть міфічними. Їх глибоко шанують, і на прикладі їх служіння своєму народу виховувалися численні покоління. Проте хто спроможеться назвати будь-який народ, який так глибоко, до святості, шанував і навіть обожнював реальну людину? Нею став Тарас Шевченко. Хто спроможеться назвати когось іншого? Образ Шевченка ще з часів кріпацтва був у кожній хаті України поряд з іконами біблійних святих. І всі вони були не куплені, а створені самими господарями українських осель. Мальовані, різьблені, вишиті чи гаптовані, на власноруч тканому полотні. А поряд з образами — наша національна Біблія — «Кобзар». Тарасові твори, як молитву, знали напам'ять, бо читали уголос усією родиною.

Днями до 190-річчя від дня народження поета й художника у Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася виставка, яка триватиме до кінця квітня. Тут представлено сто унікальних експонатів, які здивують навіть постійних відвідувачів музею. Серед них — «Мала книжечка», більш відома як захалявна, написана у період першого заслання, альбом малюнків 1841 року, автопортрет вчорашнього випускника Академії мистецтв 1845 року і останній автопортрет академіка гравюри 1861 року. Відвідувачі музею можуть на власні очі побачити малюнки оспіваних у віршованих рядках церкви в селі Суботів та розритої Богданової могили. А ще прочитати рукописи «Заповіту», поеми «Сон», «Три літа» та переглянути листування Шевченка з його не менш відомими сучасниками Миколою Костомаровим, Квіткою-Основ'яненком, Іваном Тургенєвим та іншими.