А завтра була весна

28.02.2009
А завтра була весна

Сьогодні дивною може здатися дискусія про те, який сьогодні місяць або число, проте багато українців із задоволенням сідають за стіл, аби відзначити «старий Новий Рік», а дехто, що гріха таїти, і Різдво Христове двічі святкує: католицьке і православне, за старим стилем і за новим... Стилі оці, два календарі — юліанський і григоріанський, цілими століттями «билися» за територію України, причому григоріанський прийшов як «календар–загарбник», а юліанський старий стиль затято оборонявся, і на більшості теренів країни окопався так міцно, що більша її частина прийняла загальносвітове літочислення аж на початку ХХ століття. У 1918 році останні два тижні лютого «випали» і після 15 лютого одразу настало... 1 березня. Церква ж так і не сприйняла нововведення, тому всі українські православні і греко–католики святкують Різдво пізніше від католиків і протестантів.

16 лютого — 1 березня кожного року можна справді вважати річницею переходу на григоріанський календар, адже 12 лютого 1918 року таке рішення ухвалив законний український уряд, визнаний у світі, — Українська Центральна Рада. А ухвалили це діячі УНР у містечку Коростені на теперішній Житомирщині, одночасно прийнявши нову монетну систему: грошовою одиницею стала гривня, яка ділилася на 100 шагів. Також на зламі календарів тризуб прийняли за герб УНР. Наступного дня, 2 березня, в Українській Народній Республіці прийнято закон про громадянство: громадянином УНР вважався кожен, хто народився на території України та пов’язаний із нею постійним перебуванням. Історики вважають, що і новий календар, і решту згаданих постанов Центральна Рада ухвалила, аби перейти на європейські стандарти, адже саме тоді українські політичні діячі гарячково намагалися «увійти до Європи» та отримати там підтримку в боротьбі з більшовиками.

Власне, цим пояснюється і те, що закон про новий календар прийняли саме в Коростені. Водночас Київ зайняла більшовицька орда Муравйова, принісши, до речі, на багнетах і григоріанський календар. Російський Раднарком прийняв його на два тижні раніше від УНР, так на територіях, окупованих більшовиками, після 31 січня 1918 року настало 14 лютого. Та через півтора року календар знов «відмотали назад» білі війська Денікіна, і 31 серпня 1919 року настало 19 серпня. Військовий губернатор Києва генерала Бредов видав наказ, за яким «§ 1. Всі декрети радянського уряду скасовуються. § 2. Рахунок часу встановлюється за старим стилем і часом — за петроградським часом».

У грудні того ж року до Києва знову повернулися більшовики, а з ними — і новий стиль.

Цікаво, що взагалі першою григоріанський кадендар прийняла Західна Україна, разом із західним світом у 1582 році. Його ввів Папа Римський Григорій ХІІІ, аби ліквідувати десятиденне відхилення від астрономічної дати, яке набігло з часу введення юліанського календаря. Західна Україна тоді входила до складу Речі Посполитої і прийняла зміни разом із нею, проте вже наступного року православний Собор духовенства у Константинополі відкинув католицьку реформу календаря як таку, що не відповідає канонічним правилам святкування Великодня.

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>