«2010 рік. «Помаранчеві» нацисти розв’язують на Україні громадянську війну. З допомогою «миротворчого контингенту» НАТО західноукраїнські карателі з тризубом на погонах починають знищувати російськомовне населення, стираючи з лиця землі цілі міста. Все Лівобережжя, Крим і Новоросія піднімаються проти окупантів. Росія допомагає бійцям опору найновішим озброєнням, добровольцями... Вони зламають проклятий бандерівський тризуб! Вони покажуть натовським «яструбам» «кузькіну мать»! Поле битви — Україна! Це є наш останній і вирішальний бій!»
Марення психічно хворої людини? Ні, читачу, це — російська фантастика — опус такого собі Григорія Савицького під назвою «Поле бою — Україна. Зламаний тризуб». Книжку може придбати кожен охочий через інтернет за 122 російських рублі (десь 30 гривень на наші гроші). Нижче у веб–сторінці подибуємо твори, а радше витвори параноїдальної уяви інших російських фантастів на тему найближчого майбутнього: «Війна 2010. Український фронт», «Руїнами Пентагону задоволений!», «Русскій космос» тощо. П’ять тисяч примірників — середній наклад цих книжок.
Перечитавши лише анотації, можна укласти й систематизувати список російських фобій: «ліберасти» і «демократи» розвалять країну, на яку наступатимуть маріонеткові націоналісти, особливо українські, підтримувані американською армією, але Росію рятують відчайдушні спецназівці й чекісти, російські танки доходять до Вашингтона і спалюють його, США упокорені й зруйновані, втім час від часу намагаються підняти свої зміїні голови і реваншувати, проте щоразу це завершується черговою висадкою Псковського десанту на куполи Капітолію. У майбутньому монахи–винищувачі російських повітряно–космічних сил зайняті ще й підкоренням космосу і привнесенням на інші планети православ’я, де їм також доводиться протистояти купі ворогів.
Такі фантазії — лише реакція письменників на ринкові вимоги і на стереотипи, які склалися в російському суспільстві, вважає соціальний психолог і співробітник Українсько–російського інформаційного центру Олег Покальчук. «Як правило, ці твори розраховані на публіку не дуже інтелектуальну, — сказав у коментарі для «УМ» пан Покальчук. — Це є твори–антиутопії, в українській літературі теж таке було, зокрема «Дефіляди в Москві» Василя Кожелянка. Просто в Росії книговидання значно сильніше поставлене, і тому там таких книжок більше. Це загальнолітературне явище, і навряд чи воно може мати якісь серйозні суспільно–політичні наслідки».