«Поверніть Мішу до Цхінвалі»

Ще до поразки у п’ятиденній серпневій війні минулого року грузинські телевізійники демонстрували високий клас як автори документальних фільмів та пропагандистських роликів про свою армію. Ще досі, передивляючись уміло відзняті кадри з вояками, багатьох з яких уже немає в живих, і технікою, залишеною на узбіччях чи знищеною росіянами, дивуєшся — як така ніби професійна й оснащена, сповнена ентузіазму армія програла війну? Пояснити це майже за півроку після війни взялися грузинські журналісти на чолі з Ією Барателі, відзнявши годинну документальну стрічку «Хроніки грузинського серпня». Розслідування по гарячих слідах на місці подій розвінчує багато міфів про цю війну, які в умах навіть неупереджених людей устигла створити домінуюча на пострадянському просторі російська пропаганда.

Факти, очевидні для тих, хто більш прискіпливо намагався розібратися у подіях минулого літа на Кавказі, автори показують і доводять: і про те, як російські та південноосетинські газети ще до так званої «грузинської агресії» обмовлялися про присутність посиленого угруповання російських військ біля Цхінвалі, і про те, як ще до конфлікту Едуард Кокойти наказав евакуювати з міста людей, багатьох з яких — до російських санаторіїв, а реальні втрати осетинів під час боїв за Цхінвалі склали не тисячі, як заявляли росіяни, а 70 осіб, половина яких загинула зі зброєю в руках. У фільмі багато матеріалів надано МВС Грузії, записи телефонних розмов осетинського ополчення між собою, з російськими офіцерами, з рідними, реконструюють картину, коли на тлі поступового таємного введення військ через Рокський тунель осетинські бойовики починають обстрілювати грузинські села з мінометів, завчасно попередивши своїх родичів, аби ті виїхали. Усе підводить до того, що перж ніж «примусити до миру», грузинів спочатку змусили до війни. Російські незалежні журналісти та експерти (а такі, виявляється, ще є) свідчать, що перші дні грузинська армія вигравала бої з російськими регулярними частинами, так що командування ЗС РФ мусило кинути в Осетію еліту Псковської повітряно–десантної дивізії та загони досвідчених чеченських найманців. Зрештою, вторгнення готували так, щоб у грузинів не було шансів у будь–якому випадку. Особливо вражають кадри знущання над грузинськими військовополоненими.

Спростовують автори і деяку відверту брехню з російського фільму–агітки «08.08.08», проте, як стверджує посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе, «Хроніки грузинського серпня» не є фільмом–відповіддю. «Ми не хотіли робити ніяких відповідей, це наша спроба показати правду про події серпня 2008 року», — каже посол.

Пані Ія Барателі — журналістка телеканалу «Аланія», російськомовного каналу, створеного грузинами для Південної Осетії. Як і сотні тисяч її співвітчизників, пані Барателі — тепер вигнанка, а в її рідному місті, Сухумі, тепер облаштовують свої військові бази росіяни. Вона до цих пір організовує «тури» по зруйнованих грузинських селах для всіх охочих журналістів, зокрема й російських. «Ті з них, хто приїздять і бачать усе на власні очі, роблять правдиві матеріали, наскільки їм дозволяють їхні редакції. Але багато хто просто не хоче чути інформації від іншої сторони», — каже режисерка. Вона закінчує свій фільм кадрами хлопчика, який бавиться в передмісті Цхінвалі, це випадкові кадри, відзняті ще перед війною. «Його звати Міша, тепер він біженець, — каже режисерка. — І це головне, що ми хотіли сказати своїм фільмом: Ми хочемо, аби Міша повернувся додому».