Фото Укрінформ.
Джеймс Шерр, знаний у нас політичний аналітик, один із вельми не багатьох у Європі, хто давно і серйозно займається Україною. Він має багато посад, більшість із яких так чи інакше пов’язана з нашою країною, зокрема десять років пан Шерр є консультантом НАТО з питань України, він консультує в цьому британський уряд та Міністерство оборони. Титульна його посада — керівник програм із питань Росії та Євразії Лондонського Королівського інституту міжнародних відносин («Четем Хауз») — дослідницької установи з 85–річним «стажем», яку вважають одним із найбільших «мозкових» центрів Європи.
Днями на запрошення Фонду «Демократичні ініціативи» Джеймс Шерр знов побував у Києві, щоб викласти своє бачення тривог та загроз для України, що виникли на ґрунті фінансової кризи та «газової війни» з Росією. Окремі тлумачення пана Шерра можна назвати дискусійними, втім його розумний, знаючий погляд на ситуацію є важливим.
Багато «напрацьованих» Євросоюзом стереотипів потребують якнайшвидшого перегляду. І перший із них — ставлення до Росії.
Від недавньої газової кризи імідж України зазнав величезної шкоди. Але й імідж Росії — теж. Деякі з найголовніших гравців у лавах ЄС, навіть Німеччина, дрижали від резонансу, і багато хто вимагає перегляду відносин із Росією. Швеція кілька років тому переглянула всю свою парадигму стосунків із Росією, а відтак перейшла від благочинності та оптимізму до політики тривоги й обережності. Подібне відбувається зараз і в Болгарії. Проблема полягає в тому, що найбільше стривожені політикою Москви держави «нової Європи». Треба переглянути стереотипи у стосунках між старими та новими членами ЄС. Польща, Литва, Словаччина, Чехія — це країни, які мають відчутну прихильність до України, тому що в них більш широке розуміння потреб і небезпек України, ніж у країнах «старої Європи», які більш віддалені від України. Газова криза змушує переглянути ці «установки».
Чому ЄС не вступив у суперечку між Україною та Росією під час газової кризи? У Європі з’явилася ціла популяція людей від політики, які воліли б розглядати цю тему як суто технічну, комерційну. Всі забули, що в подібних суперечках дуже важко відділити комерційні, політичні та геополітичні чинники (хоч урешті–решт усі вони тісно взаємопов’язані). На мою думку, яку, певно, поділяє чимало європейських урядів, ЄС повинен звернути увагу на політичний вимір минулої кризи і подібних НП, якщо він хоче грати позитивну роль і мати вплив в Україні та регіоні. Він мусить розробити механізми, які б дали можливість створити вплив тут, в Україні.
Газова криза продемонструвала, що відповідальні українські структури та представники влади не розуміють, наскільки важливо забезпечити комунікацію з ЄС на рівні державному та медійному. Дві декади січня представники Росії були в європейських столицях скрізь і щодня, біля кожних дверей — урядових, дверей телестудій, і детально розповідали, що відбувається, — по днях, називаючи цифри, обсяги, імена тощо. Я знаю лише один випадок у цей період, коли українці зустрічалися з європейськими лідерами. Утім вони справили набагато слабкіше враження, не змогли бути настільки ж ефективними в донесенні свого месиджу до європейських лідерів, як росіяни. Може, дехто з українських чиновників не мав достатньої компетенції чи знань для того, щоб вести такі дискусії в Європі...
Україна програла інформаційно в цій кризі, бо аргументи росіян були добре сплановані й технічно грамотні. Ніхто з українців, до прикладу, не взяв на себе відповідальність розказати про всі труднощі оперування транзитним газом. Приміром, коли Росія заявляє, що Україна краде газ, то Україна лишень коротко відповідає: ні, ми не крадемо, ми його використовуємо для технічних потреб. Тобто не дає жодних технічних пояснень урядам та громадськості. «Ми вам говоримо правду», — кажуть українці. Але така відповідь у Європі не була цілком зрозуміла. Якби ці технічно складні питання були пояснені Україною, Європа повніше б усвідомила, в яку брудну гру грає Росія. Абсолютно некомпетентними, розбалансованими кроками Україна сама зруйнувала свою репутацію, хоч на вашому боці було більше правди, аніж провини. Це означає, що недостатньо обмінюватися урядовими записками між дипломатами, документиками, які зрозумілі тільки вузьким фахівцям, а треба ширше працювати на всіх рівнях. Щоденно Президент Ющенко мав говорити з Баррозу і пояснювати ситуацію, оскільки це не функція Баррозу — робити піар на користь України, в нього занадто багато інших справ. Водночас треба говорити не лише з найвищим керівництвом — через медіа, на всіх можливих рівнях, масово.
Україна мусить кардинально змінити процес спілкування з європейцями, якщо хоче бути почутою і сприйнятою там. Це необхідно робити, оскільки інформаційний вимір цієї роботи має стратегічне значення і політичні наслідки.
Один із висновків, зроблених після кризи у багатьох країнах Європи: слід зменшувати енергетичну залежність як від Росії, так і від України, розвивати інші енергетичні потоки — північний, південний, навіть «Набуко», незалежно від їх реалістичності.
...Так, у Європи є велика проблема з Росією. В Європі всі розуміють, що Росія не задоволена статусом–кво, який склався після закінчення «холодної війни», що вона розглядає Україну та інші країни колишнього Радянського Союзу як сферу свого впливу, всі знають, що з росіянами дуже неприємно мати суперечки, вони досить жорсткі переговірники. Люди, які представляли Росію в Європі під час цієї кризи, розуміли, що їхня мета — не говорити правду, а проводити ефективну державну політику. Це легше, ніж просто говорити правду, особливо, якщо ви знаєте, що ця правда досить складна.
У результаті, Україна втратила позиції, бо дуже багато політиків у Європі продовжують вважати: росіяни праві, а українці — ні. Я–бо знаю, що реальність відрізняється від цього, але саме у це вірять в Європі. Вони говорять: «Росіяни — неприємні хлопці, але цього разу вони мають рацію, а українці діяли безвідповідально». Усе це — результат масованого піару, проведеного Росією.
На прохання прокоментувати останні укладені Україною та Росієї документи про поставки газу на найближчий час Джеймс Шерр насамперед зазначив, що сумнівається в їх прозорості. І ці сумніви, аргументує він, виникають із двох причин. Перша: Україні буде надзвичайно важко виконати цю угоду. Країна перебуває зараз посередині важкої економічної кризи (сподіваюся, що не в самому початку її), тож багато хто ставить під сумнів спроможність України виконати цю угоду. Я не знаю, правда це чи ні, що Україна зараз намагається отримати допомогу та підтримку, у тому числі фінансову, від Росії — для того, щоб впоратися з кризою. Якщо це буде з допомогою Росії, то матиме свою ціну. Яка вона — ми ніколи не дізнаємося. А як дізнаємося — занадто пізно. Друга причина — «Росукренерго». Цю компанію потрібно усунути. Насьогодні вона не зникла, але принаймні не відіграватиме надалі такої ролі, як досі. Чому РУЕ не усунуто зовсім? Тому що Путін виступає проти цього, а не з інших причин. Він вважає, принаймні так виглядає, що РУЕ приховала від нього важливі факти, які підірвали фінансові позиції «Газпрому». Путін має щодо «Росукренерго» власні аргументи. РУЕ представляла в Україні великою мірою російські інтереси. Гадаю, наївним було б вважати, що ці інтереси кудись зникли.
...Абсолютно природно, що росіяни чекатимуть певних поступок з боку України за ту ліберальність, яку вони проявлять у разі, коли Україна не зможе платити за газовими угодами. Можливий певний економічний тиск на Україну. Думаю, головна їхня мета — перебрати контроль над газотранспортною системою України. Росіяни не будуть пропонувати примітивні схеми, наприклад «Газпром» перебирає всю ГТС у свої руки. Ні, вони проводитимуть ідею європейського консорціуму, в якому вони би брали участь і який складався б з енергетичних компаній, що частково є у володінні «Газпрому», або які є дружніми до «Газпрому». Зробити такий собі європейський фіговий листок для контролювання ГТС, котра в такому випадку не належатиме вже цілком Україні.
Натовські перспективи України просто «забалакали»
Попри величезні реальні досягнення у просуванні до НАТО і попри якісні зміни на краще у стосунках між Альянсом та Україною, загалом і НАТО, і Україна підходили до цього питання формалістично, механічно і занадто аполітично. Останнім часом ми не мали достатнього рівня переговорів, які б стосувалися конкретних проблем, а не технології зближення України з Альянсом. Неприпустимо, щоб такі два важливі партнери продовжували спілкуватися суто бюрократично, тоді як перед ними постають серйозні загрози, що вимагають глибокого політичного діалогу.
Друге, що потребує змін, — це питання ПДЧ. Тут також чимало непорозумінь, маячні і дезінформації, зокрема щодо саміту НАТО в Брюсселі, де знов було відкладено питання приєднання України до ПДЧ. Дехто говорив, що з закриттям можливості ПДЧ зачиняються і двері НАТО для України, інші казали, що, навпаки, абстрагуючись від ПДЧ, Альянс переходить до досить швидкого, але непрозорого шляху України до НАТО. Жодне з цих тверджень не відповідає дійсності. А дійсність така: Альянс цілком усвідомлює, що всередині нього занадто уваги приділяється механіці процесу (питанням графіків, методів, статусу України тощо) і замало — серйозним проблемам та вразливості тих позицій безпеки, які потребують нагальної уваги НАТО. А насамперед зараз слід визначити реальні загрози безпеці України, з’ясувати, в чому НАТО може прислужитися Україні, в яких галузях треба зміцнити співпрацю та як надалі Україна зможе набути безпеки і впевненості в собі, цілісності та консенсусу, що дозволили б їй стати членом Альянсу.
На уточнююче запитання «УМ», чи така поведінка Альянсу є свідомим кроком, підґрунтям якому є невизначеність, що ж робити з нашою країною, Джеймс Шерр відповів: «Оскільки НАТО — велика бюрократична організація і має справу з українськими державними, а себто теж бюрократичними, структурами (тут повинні бути і програми, і рамкові документи, всілякі інші папери), то і добрі початки серйозної співпраці, і те, що відбувається без стратегічного, широкого комплексного бачення, просто тоне в бюрократичних тенетах. Люди втрачають бачення того, чого вони хочуть досягти. Але свідомого розрахунку на відволікання від головного немає.
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
