10 лютого без тепла залишилася третина міста, яку обслуговує Кіровоградська теплоелектроцентраль, що перебуває в оренді у ТОВ «Високі енергетичні технології». Без опалення залишилися дев’ять дитячих садочків, стільки ж шкіл та дві лікарні. Газ підприємству вже відключали не раз — борги за «блакитне паливо» тягнуться ще з попереднього опалювального сезону. А коли після гарантій міського керівництва постачання відновили, підприємство так і не почало повертати борги.

Як уже розповідала «УМ», скульптори Орест Дзиндра, Сергій Кляпетура та Петро Романюк з 2 по 9 лютого брали участь у конкурсі льодових скульптур в рамках Зимового карнавалу в Квебеку (Канада). Вони представили композицію «Вертеп» заввишки чотири метри, завдовжки 6,4 метра і три метри завширшки. «Вертеп» складався з крижаних Звіздаря, Царя, Воїна, Жида, Смерті та Кози. У центрі символічного човна, де розміщені персонажі, здіймається щогла у вигляді хреста та зірки — символ Божого народження. Як повідомило МЗС України, саме ця композиція визнана найкращою на фестивалі. Перемога далась нашим співвітчизникам непросто, адже українці повинні були створити льодову скульптуру лише лопатами та сокирами. За умовами конкурсу, механічні та електричні засоби були заборонені.

У зоні вибухів, попри минулорічні переможні реляції урядовців — «усе зібрали, утилізували чи вивезли і знищили», — досі не всім спиться. Наразі тим воякам, хто свого часу приспав пильність очільників сумнозвісної артбази і продовжує бізнес, реалізуючи «вивезений і знищений» аж ніяк не боємотлох. Як і прогнозувала «УМ», роботи правоохоронцям ще вистачить на роки: підпільні міні–артсклади вони знаходять і досі, як не дивно, не лише у приватних оселях новобогданівців, терпінців чи спасівчан. Як це і сталося минулих вихідних, коли було затримано трьох зловмисників.

Біда трапилась на березі річки Вірки, що тягнеться уздовж села Городець Володимирецького району, що на Рівненщині. Вузенька хистка кладка звично перекидалася з берега на берег, пропускаючи людей через воду. Першокласниця Таня Наливайко не вперше переходила цю кладочку без перил. Але цього разу дівча не втримало рівновагу й впало у воду. Очевидці розповідають, що на поверхні виднівся, як рятівний круг, лише її портфель. На щастя, слідом за Танею до школи йшло двоє старших школярів, які й кинулись на допомогу. «15–річний Іван Карабан, віддавши товаришеві сумку, безстрашно стрибнув у крижану купіль. Підхопивши дівчинку, він виволік її на берег», — розповіли «УМ» в Центрі пропаганди Головного управління МНС у Рівненській області.

Власне кажучи, представницькій владі цього прибережного селища, донедавна прихованого від сторонніх очей і всіляких цивільних спокус статусом гарнізону «Саки–4» (хоча там і донині базується морська авіація українських Військово–морських сил і розташований єдиний в СНД унікальний палубний тренажер «Нитка». — Авт.) останнім часом доводиться справді непереливки. Судіть самі. Пізно ввечері 15 січня двоє невідомих у під’їзді будинку відправили у глибокий нокаут селищного голову Олега Колодяжного, поцупивши його портфель з важливими паперами.

Після кількамісячного утримання в полоні сомалійських піратів та досить складного морського переходу судно наближається до порту Момбаса. Українська сторона та кенійські партнери напередодні завершили підготовку до зустрічі екіпажу в порту — йдеться перш за все про надання медичної та, за потреби, психологічної допомоги виснаженим у полоні морякам. Окрім того, у вівторок до міста Момбаса вилетіли представники судновласника та українських фірм–експортерів зброї. Їхнім основним завданням є підготовка умов для негайної заміни екіпажу, яка має відбутися ще до розвантаження судна в порту, а також, звісно, перевірка технічного стану озброєнь на борту «Фаїни».

Дивна ситуація склалася на агрегатному заводі, що є підрозділом харківського танкограду. Підприємство постійно має замовлення, у тому числі й від іноземних фірм, працює фактично без збою, але його робітники ще з серпня минулого року не отримують гроші. Подачка у вигляді п’ять–десять відсотків від зарплати певний час рятувала від голоду, але в січні зникла й вона. Останній раз люди тримали у руках зароблені гривні напередодні новорічних свят. Їм видали по 50—150 гривень — хто скільки «заслужив». «Нині ми робимо двигуни для Китаю, — пояснив ситуацію робітник Віктор Ковальчук. — Вони дуже дорого коштують. А до цього був контракт із Пакистаном. Тоді, як і зараз, довелося вибивати зарплату силою».