Подив і захоплення в людини може тривати більш як 20 років. Кажу щиро, тому що добре пам’ятаю, як 1988 року в журнал «Барвінок» прийшов молодий, у творчості своїй ні на кого не схожий Кость Лавро. Світлої пам’яті Василь Моруга, поет і перекладач, тоді — головний редактор дитячого журналу, представив колективу художника, роботи якого приємно здивували всіх. Адже з’явилися оригінальні, свіжі, неповторні, справжні малюнки для дітей. Проте чи не головне в тих малюнках було те, що їхня українськість вгадувалася з першого погляду. Формально — жодних вишиванок на всі груди, похилених хаток під стріхою чи сивовусих дідів... Але дух нашої нації дивовижним чином наповнював усіх персонажів казок — народних і авторських — створених пензлем Костя Лавра. Так могла малювати лише людина, глибоко закорінена у свою культуру, яка знала всі її зразки графіки, малярства — від іконопису часів княжої доби, гравюр Київської лаврської школи й кола митців славетної Могилянської академії, й аж до творів Георгія Нарбута та українських художників нонконформістів 1960—1980–х років.

Наш Алік Шпилюк (кіножурналіст і феномен, який про кіно знає все) не пошкодував здоров’я і часу й увечері попрошкував на вручення «Камери Берлінале» / Berlinale Camera (одна з престижних нагород фестивалю) класику французького кіно Клоду Шабролю. А той схопив камеру і почав нею «зйомку» — аж поки не навів фокус на Аліка (він же Олександр), що урочисто возсідав у першому ряді. Цю подію фіксувало одразу кілька телекамер, одначе, бідкався Шпилюк, серед них не було жодної української. Закон життя: правильно обереш час і місце й потрапиш у фокус історії. А ні — так і лишишся на периферії...

З чого починаються серйозні літературознавчі розвідки? З ідеї, бажання, наукової необхідності? Зовсім ні. Визначальною є особистість, творчість якої має ефект потужного подразника, котрий кортить розкодувати. Видати двотомник «Григорій Кочур. Література та переклад: дослідження» задумали ще три роки тому. Детонатором появи цього видання став той факт, що бібліографічний покажчик праць Кочура досить великий, але відслідкувати ці роботи, зібрати їх в одне видання дуже і дуже складно — спадщина перекладача була розпорошена по приватних літературознавчих зібраннях, у той час як у центральних та наукових бібліотеках у каталогах із творами перекладача стояв штамп «вилучено».