Класик сучасної американської літератури Джон Апдайк помер позавчора на 77–му році життя в хоспісі неподалік свого будинку в містечку Беверлі Фармс, штат Массачусетс, повідомив видавець письменника. Причиною смерті став рак легенів.

Поетичні тексти нагадують невід, закинутий у ріку часоплину, призначення їх — упіймати і залишити для майбутнього миттєвості людського буття. Однак у розмаїтті авторів, кожний з яких ловить власні кванти історії, є поети з особливо тонким відчуттям неповторності, безповоротної «зникомо­сті» життєвих хвилин. Саме до таких справедливо можна зарахувати поетку Божену Бобу–Диґу, яка мешкає в Кракові. Минулої осені видавництво «Новий Львів» випустило її збірку «Писане дощем» (переклад на українську Євгена Барана та Олександра Гордона з паралельною публікацією польських текстів) — і вже у самій назві можна вичитати увагу авторки до недовговічного, до нетривких реалій, готових щезнути непомітно, мов сліди дощу на віконній шибці.

«Я ніякий вже для вас не авторитет. У вас тепер інші кумири, — каже у романтичній комедії «Кохання у великому місті» Філіп Кіркоров. — Я святий Валентин. Тільки святого у мені ні хріна не залишилося. Я хочу вам допомогти або нашкодити. Віднині ви не зможете займатися коханням. Займатися можна спортом, займатися можна зароблянням грошей, але не коханням. Бо у спорті може бути травма, з роботи можуть звільнити, а від любові нікуди не дінешся. Щоб заслужити жінку, потрібно її полюбити. Ось так, кролики».