Найкращим знавцем історії львівських кав’ярень є письменник Юрій Винничук. Його книжка «Кнайпи Львова» перевидавалася багато разів українською, а минулого року вийшла і в польському перекладі. Тож слово фахівцю.
— У Львові мода на каву зародилася у ХVІІІ столітті, хоча напій цей був відомий і раніше. Пробував каву і Богдан Хмельницький. Гетьман Пилип Орлик називав її «каффа», автор «Діяріуша» Яків Маркович згадував про напій «кагве». А перша каварня (саме так казали раніше у Львові) в Україні та Речі Посполитій виникла в 1672 році в Кам’янці–Подільському. Був їх там аж цілий десяток, і заснували їх турки. Щойно в 1683 році з’явилася каварня Юрія Кульчицького у Відні, який за свою заслугу від турків отримав усі запаси кави, які були в турецькому обозі. Австрійці подумали, що то паша для верблюдів, і радо віддали зерна підприємливому галичанинові. Таким чином, мода на каву йшла до Львова водночас і зі Сходу, і із Заходу, охопивши спочатку людей заможних, а незабаром і все суспільство. А що справжня кава була не дешева, то бідніші верстви почали її фальшувати, вживаючи палену пшеницю, горох чи навіть жолуді. Цукор теж був дорогий, а тому воліли не кидати його в горнятко, а, тримаючи грудочку між зубами, цідили каву крізь нього.
За свідченням сучасників, серед міщан поширився звичай, згідно з яким, як тільки хто розплющував очі, зараз йому до ліжка несли каву. А все це чинилося за радою лікарів, які вважали, що вставати з ліжка, а тим більше виходити з дому натще — дуже нездорово. Прийнято було пити переважно білу каву з молоком і цукром, чорну подавали на пиятиках. Військові вживали чорну каву зазвичай по обіді, запаливши файку. Каву пили з «філіжанок», а подавали в «імбрику» (кавнику). Обидва слова турецького походження — «фільджан» та «ебрек».
«Золотим віком» львівських каварень було перше десятиліття ХХ століття, коли з’являється велика кількість нових закладів та відбувається реконструкція старих. Довідник 1906 року налічує у Львові 25 каварень, а в 1911–му їх уже 46. Більшість із них мали своє власне, неповторне обличчя і свій стиль, але на початку віку ще вважалися за люксус, який могли собі дозволити не всі. Каварні у ті часи служили радше людям інтересу, приїжджим, сферам вищих урядників, акторам, журналістам. Значну частину завсідників каварень становили емерити (пенсіонери), котрі могли не рахуватися з витратами. Збиралися вони там на «малу чорну» та для читання газет.
З приєднанням Галичини до Польщі Львів змушений був також розпрощатися з віденським часом, перейшовши на варшавський. Австрійський і львівський звичай рано обідати теж зазнав коректив, і обідній час посунувся значно далі.